В ході дослідження виявлено підстави для виділення у множинності засобів платежу окремої групи електронних засобів платежу за критерієм електронної форми існування – у вигляді електронних записів у відповідних базах даних (реєстрах).
Установлено, що електронні засоби платежу можуть бути систематизовані за такими критеріями: 1) монетарні (гроші в електронній формі) та квазімонетарні (високоліквідні засоби платежу, відмінні від грошей); 2) фіатні (засоби, номінальна вартість яких встановлюється державою) та нефіатні (засоби, номінальна вартість яких встановлюється приватними особами – емітентами); 3) забезпечені (вартість яких забезпечується фіатними грошима або іншими активами) та незабезпечені (вартість яких нічим не забезпечується і ніким не гарантується); 4) передплачені (тобто такі, що отримуються в обмін на попередньо внесені кошти) та непередплачені (які отримуються в інший спосіб, зокрема шляхом прямої емісії, наприклад, майнінгу).
Визначено, що до монетарних електронних засобів платежу можуть бути віднесені цифрові гроші центральних банків, до квазімонетарних – електронні гроші, віртуальні валюти та спеціальні бонуси, що емітуються окремими торговельними мережами у межах програм лояльності клієнтів для розрахунків всередині таких мереж. Обгрунтовано, що квазімонетарні електронні засоби платежу не належать до грошей, оскільки не мають абсолютної ліквідності і не визнаються як гроші компетентними державними органами, проте мають здатність замінювати грошові кошти у розрахунках і виконувати функцію засобів платежу за згодою сторін боргового зобов’язання. Зазначені об’єкти мають різну правову природу та специфічні особливості емісії та обігу, але мають також спільні ознаки та керуються спільними принципами обороту, що дозволяє узагальнити їх у межах категорії електронних засобів платежу.
Проведено розмежування електронних платіжних засобів, які являють собою певне устаткування, що дає змогу здійснити передачу електронних платіжних одиниць від платника до одержувача, та електронних засобів платежу, які є безпосередньо самими платіжними одиницями в електронній формі. Відповідно, запропоновано визначення поняття електронних засобів платежу як платіжних одиниць, що існують у формі електронних записів в пам’яті електронно-обчислювальних машин або електронних платіжних засобів (платіжних карток тощо), не мають матеріальної форми, створюються для їх використання як засобів платежу особами, відмінними від емітента, і обертаються шляхом внесення відповідних записів до системи їх обліку. Надано теоретичне обґрунтування запровадженню інституту електронних засобів платежу як комплексу правових норм, що визначатимуть поняття, принципи і порядок емісії та обігу сукупності електронних засобів платежу, зокрема окреслять коло зазначених засобів та перелік їх емітентів, допустимі транзакції з використанням відповідних засобів платежу, а також загальний механізм нагляду і контролю за їх обігом та діяльністю учасників відповідних правовідносин
Також визначено, що під засобами платежу слід розуміти кошти, а також інші цінності, які передаються однією особою (боржником у зобов’язанні) іншій особі (кредитору у зобов’язанні) з метою виконання (погашення) боргового зобов’язання, у тому числі аргументовано використання в якості засобів платежу не лише грошових коштів, але й інших цінностей. У цьому аспекті платіж являє собою дію, спрямовану на виконання (і, як результат, погашення) боргового зобов’язання, шляхом передачі зобов’язаною особою управненій особі грошових коштів або інших цінностей.
Окрему увагу приділено аналізу зарубіжного досвіду правового регулювання емісії та обігу електронних засобів платежу.
Подальшого розвитку в роботі набули наявні теоретичні погляди на правову природу грошових коштів. Також надано авторське визначення грошей як об’єктів майнових прав у формі одиниць вартості, що спеціально створюються (випускаються) або визнаються компетентними державними органами як універсальні засоби обміну та платежу для їх широкого використання у такій якості на певній території (або на території конкретної держави), мають найвищу ліквідність і, як правило, є законними засобами платежу.
В рамках дослідження проведено розмежування понять віртуальних валют, віртуальних активів та криптовалют, а також грошових сурогатів та квазігрошей, надано авторське визначення квазігрошей як високоліквідних активів, які можуть бути швидко обмінені на грошові кошти та використовуватися як самостійні засоби платежу.
Запропоновано закріпити на законодавчому рівні розмежування різних груп віртуальних активів: 1) універсальних засобів платежу; 2) цінних паперів; 3) інших віртуальних активів. Обґрунтовано необхідність розмежування на законодавчому рівні віртуальних валют та віртуальних активів, які не є засобами платежу, а також надання НБУ повноважень щодо нагляду та контролю за операціями з віртуальними валютами з метою запобігання їх неконтрольованому впливу на грошово-кредитну систему України.
