Дисертацію присвячено дослідженню громадянської активності як політологічного поняття та політичного явища. У науковій роботі проаналізовані теоретико-методологічні засади вивчення громадянської активності, механізми її реалізації та розвиток в Україні 2014 – 2019 років, надаються рекомендації щодо її подальшого розвитку. Наукова новизна дисертаційного дослідження обумовлена комплексом поставлених дослідницьких завдань. Робота спрямована на встановлення актуальної моделі громадянської активності в українському суспільстві, основних тенденції та специфіки її розвитку, визначення шляхів забезпечення гармонійного розвитку громадянської активності в Україні. У процесі роботи проведений комплексний аналіз громадянської активності в Україні як феномену суспільно-політичного життя в конкретний історичний період, визначено механізми, динаміку розвитку, основні тенденції та особливості її реалізації в умовах соціально-політичної кризи на Південному Сході України (2014 – 2019 рр.), здійснене порівняння динаміки розвитку традиційних та нових видів політичної діяльності в Україні в досліджуваний період. Було удосконалено теоретичні засади дослідження громадянської активності, уточнена проблематика громадянської активності у працях закордонних та вітчизняних науковців, класифіковані підходи до визначення громадянської активності. Автор розробив інтерпретацію таких визначень: «громадянська активність», «суб’єкт політичного життя», «суб’єкт громадянської активності». Теоретичні узагальнення, оцінки та пропозиції дисертаційної роботи мають практичне значення та можуть бути використані при розробці концепції державної політики щодо розвитку інститутів громадянського суспільства в Україні та окремих питань практики громадянської активності в Україні. Також результати дослідження можуть бути використані органами державної влади та місцевого самоврядування, політичними партіями, громадськими організаціями, представниками волонтерського руху, засобами масової інформації в частині розвитку комунікативної двосторонньої взаємодії між громадянами та іншими суб’єктами політичного життя задля вирішення актуальних суспільно значущих проблем. Автором зроблено висновок, що наслідки військової агресії РФ у період 2014 – 2019 років суттєво вплинули на порядок денний громадянської активності в Україні, яка була спрямована як на розв’язання проблем та наслідків військового конфлікту, так і на врегулювання інших питань внутрішнього життя країни. Загалом у досліджуваний період активно розвивалися такі практики громадянської активності, як благодійництво та волонтерство, бойкотування продукції країни-агресора, подання електронних петицій, протестна активність. Водночас меншою мірою громадяни підтримували партії та громадські організації, а голосування на виборах було ускладнене окупацією та бойовими діями. Кількісний та якісний розвиток різноманітних форм громадянської активності після 2014 року свідчить про подальшу демократизацію та розвиток громадянської активності в сучасній Україні.
Дослідження теоретичної моделі громадянської активності, виявлення особливостей розвитку громадянської активності України в період 2014 – 2019 років дозволили виділити наступні рекомендовані кроки у процесі розвитку громадянської активності в Україні: 1).залучення громадян у процес прийняття рішень органами влади, що базується на обізнаності громадян про способи впливу на рішення органів влади, зокрема про способи інформаційно-комунікативного контактування з органами місцевої влади: подання пропозицій, доручень виборців, місцевих ініціатив, участь у публічних громадських обговореннях, електронних консультацій з громадськістю, проведення громадських слухань, особливості проведення мирного протесту. Корисним є заохочення громадян до участі в діяльності громадських рад; 2).розвиток відносин між політичними партіями України та пересічними громадянами, що потребує інтенсифікації двосторонньої контактної взаємодії з громадянами, зокрема з використанням онлайн-інструментів, у формах відеозустрічей з громадськістю, онлайн-обговорень, закликів до надання пропозицій громадян, звітуванні перед громадянами; 3). посилення залучення якомога більшої кількості громадян до діяльності громадських організацій, що потребує ініціативних зусиль від громадян, а від громадських організацій вимагає налагодження діалогу та двосторонньої взаємодії, їх просвітництва; 4). трансформація волонтерського руху, популяризація практики регулярного волонтерства широких верств громадян, що спостерігається в країнах сталої демократії, розширення його предметних напрямків. Додатковою умовою сприяння таким практикам може бути врахування часу, який громадяни витрачають на волонтерську діяльність, під час проведення конкурсів на заміщення посад в органах влади; 5). розвиток законодавства у сфері професійного самоврядування, встановлення загального статусу саморегулівних та професійних організацій, що може сприяти самоорганізації громадян України за професійним принципом.
