Дисертаційна робота присвячена пошуку шляхів розв’язання актуальної проблеми внутрішньої медицини - оптимізація діагностики і лікування коморбідного перебігу гастроезофагеальної рефлюксної хвороби (ГЕРХ) та автоімунного тиреоїдиту (АІТ) на основі дослідження рівня тиреоїдних гормонів, психосоматичного статусу, якості життя, реґіонарного кровообігу, моторно-секреторної функції шлунково-кишкового тракту та розробка на основі цього комплексної схеми патогенетичної терапії даної коморбідної патології. Адже, проблема ГЕРХ залишається однією з найбільш актуальних у сучасній гастроентерології. Протягом останніх десятиліть простежується тенденція до збільшення захворюваності на ГЕРХ, особливо серед осіб молодого віку. Симптоми ГЕРХ виявляються майже у половини дорослого населення. Головний симптом ГЕРХ - періодично виникаючу печію, яка істотно знижує якість життя, відзначають до 40% жителів індустріально розвинених країн. Згідно зі статистикою, в усьому світі поширеність ГЕРХ становить від 8 до 33%, в залежності від країни. Однак справжня поширеність ГЕРХ в популяції вивчена недостатньо, що викликано низьким показником звернення за медичною допомогою, частим безсимптомним перебігом, а так само перебігом захворювання під масками, так званих, «позастравохідних» проявів.
Одночасно з цим, зростає кількість хворих на ГЕРХ з поєднаною патологією. Одним з таких захворювань є автоімунний тиреоїдит. АІТ – є одним з найбільш поширених захворювань щитоподібної залози. Автоімунний запальний процес в щитоподібній залозі призводить до постійного вироблення автоантитіл до тиреопероксидази та/або до тиреоглобуліну і надалі веде до постійної деструкції щитоподібної залози з подальшим розвитком гіпотиреозу. Рання діагностика АІТ дозволяє вчасно почати лікування і зберегти функцію щитоподібної залози.
Обидва ці захворювання мають кілька загальних патогенетичних механізмів, головними з яких є тиреоїдні гормони, що регулюють процеси моторики і секреції шлунково-кишкового тракту. Коморбідний перебіг цих патологій обтяжує та видозмінює клінічну картину один одного.
На сьогоднішній день продовжує залишатися невивченою роль тиреоїдних гормонів в механізмі формування моторно-секреторних порушень у хворих на ГЕРХ із супутнім АІТ, їхній вплив на особливості формування психосоматичного статусу. Вивчення особливостей формування і перебігу моторно-секреторних порушень у хворих на ГЕРХ молодого віку у поєднанні з АІТ має великий науково-практичний інтерес, що і обумовило мету нашого дослідження.
Для досягнення поставленої мети було проведено комплексне обстеження 105 хворих на неерозивну форму ГЕРХ. Середній вік обстежених становив (20,29±0,17) роки. Перша група включала в себе 65 пацієнтів, хворих на ГЕРХ із супутнім АІТ, серед яких було 55 (84,6%) жінок та 10 (15,4%) чоловіків. Середній вік пацієнтів першої групи становив (20,31±0,21) роки. До другої групи увійшли 40 пацієнтів, хворих на неерозивну форму ГЕРХ без супутньої патології (середній вік 20,25±0,27 роки), із них 33 (82,5%) жінки та 7 (17,5%) чоловіків. Групу контролю було сформовано із 20 практично здорових осіб, які за віком та статтю відповідали пацієнтам з основної групи та групи порівняння.
Встановлено, що у хворих з коморбідним перебігом ГЕРХ та АІТ, як і у хворих на ізольовану ГЕРХ, перше місце посідають скарги на печію, проте у хворих з коморбідним перебігом ГЕРХ та АІТ виявлено достовірно більш виражені симптоми ГЕРХ, що підтверджується опитувальником GERD-Q (p<0,05), виявлено більш виражені психосоматичні розлади, що проявлялось у підвищенні рівня тривоги (шкала самооцінки тривоги Шихана) та достовірно нижчому рівні якості життя (індекс GIQLI) (p<0,05) в порівнянні з пацієнтами з ізольованою ГЕРХ.
Встановлено, що у хворих на ГЕРХ із супутнім АІТ відмічається вплив тиреоїдних гормонів на клінічні прояви ГЕРХ, що підтверджується більш вираженими симптомами ГЕРХ, психосоматичними розладами і нижчим рівнем якості життя у хворих з коморбідним перебігом ГЕРХ та АІТ в порівнянні з хворими на ізольовану ГЕРХ, які мають позитивну динаміку по мірі нормалізації рівня тиреоїдних гормонів.
За даними ультразвукового дослідження було встановлено, що у хворих з коморбідним перебігом ГЕРХ та АІТ спостерігаються достовірно більш виражені моторно-евакуаторні і секреторні порушення, які проявляються у збільшенні ширини просвіту стравоходу в нижній третині, діаметра стравохідного отвору діафрагми, тривалості регургітації, зниженні рН шлункового соку у порівнянні з хворими на ізольовану ГЕРХ.
