Дисертація присвячена дослідженню адміністративно-правових засад
забезпечення в Україні захисту об’єктів авторських і суміжних прав, що
виражені у цифровій формі. Висвітлено загальнотеоретичні та практичні
питання забезпечення захисту об’єктів авторських і суміжних прав, що
виражені у цифровій формі.
Досліджено історичний шлях інституту захисту авторських і суміжних
прав на території сучасних країн, таких як Україна, США, країн Західної
Європи. Звернено особливу увагу на розвиток адміністративно-правових
відносин щодо захисту цифрових об’єктів авторських і суміжних прав.
Автором наголошено, що право інтелектуальної власності є однією з
найдавніших складових суспільно-правових відносин, і проблеми, що
стосуються цієї галузі права, часто виходили на перший план у
європейському суспільстві. Необхідність захищати інтелектуальну власність
виникала через бажання авторів зберегти право отримувати вигоду зі свого
твору, а також через постійні випадки зазіхання на продукцію
інтелектуальної власності. Незважаючи на те, що проблема права
інтелектуальної власності та її захисту була завжди досить актуальною,
античність і середньовіччя не знали універсальних кодексів, які б
забезпечували відповідне правове підґрунтя права інтелектуальної власності.
Аргументовано, що новий час і суттєвий прогрес у виробництві
призвели до розгалуження права інтелектуальної власності, оскільки виникає
необхідність регулювати ускладнені правовідносини як у сфері промислових
винаходів, так і в сфері авторського права на художні твори. З розвитком
міжнародних відносин система реєстрації авторських прав ускладнюється та
глобалізується, виникають міжнародні інститути регулювання правовідносин
у сфері інтелектуальної власності. Поступовий розвиток цієї сфери триває
досі та буде тривати в подальшому через постійний розвиток технологій
виробництва та трансляції інформації.
Досліджено особливості правового регулювання існування об’єктів
авторських і суміжних прав, що виражені у цифровій формі. Автором
наголошено, що об’єкти авторського права, що виражені у цифровій формі,
виступають в якості інформації, яка поширюється каналами зв’язку, а
правова регламентація захисту та обіг такої інформації відноситься до
предметної сфери інформаційного права. Це вимагає включення до складу
суб’єктів інформаційних правовідносин не тільки авторів, правовласників та
інших осіб, які безпосередньо беруть участь у створенні, поширенні і
використанні творів, а й суб’єктів, які забезпечують технічну сторону
інформаційного обміну.
Обґрунтовано висновок, що природа об’єктів авторських і суміжних
прав, що виражені у цифровій формі дещо ширша за межі авторського права,
це висуває додаткові вимоги до правового регулювання їх обігу і захисту в
силу того, що такі вимоги виходять також й за межі інформаційного права.
Наявність таких особливостей, а також однорідних суспільних відносин, що
виникають з приводу створення, поширення і використання творів
літератури, науки і мистецтва, що виражені в цифровій формі та захисту
таких об’єктів в технічно складному та наукоємному глобальному
інформаційному середовищі, є вагомою підставою для виникнення окремого
інституту захисту таких об’єктів, а саме інституту захисту авторських і
суміжних прав на об’єкти, що виражені в цифровій формі.
Встановлено, що основними принципами захисту авторських і
суміжних прав на об’єкти, що виражені в цифровій формі, які реалізуються
інформаційно-правовими способами є: принцип транскордонності та
транспарентності глобального інформаційного середовища; принцип
відповідальності учасників інформаційного обміну за незаконне розміщення
матеріалів, що захищаються авторським правом в інформаційному просторі;
принцип обмеженої відповідальності оператора зв’язку за зберігання та
передачу інформації, яка захищається авторським правом, без дозволу її
правовласників; принцип можливості обмеження доступу до інформації для
захисту законних інтересів авторів і правовласників .
Досліджено існуючий на сьогоднішній день стан захисту авторських і
суміжних прав на національному та міжнародному рівнях. Міжнародний
досвід свідчить про необхідність використання принципово нових підходів
до правового регулювання в даній сфері. При цьому деякими країнами,
такими, як ФРН, США, Франція були вироблені необхідні правові
інструменти, які слід імплементувати в українське національне право,
наприклад, законодавче регулювання діяльності сервіс-провайдерів,
файлообмінних сервісів та ін.
Встановлено, що правовий супровід інтелектуальної діяльності та
захист прав творчої особистості або винахідника у міжнародному
законодавстві достатньо широко представлений та чітко структурований.
Процес удосконалення нормативної бази зазначеної сфери розпочався ще у
ХІХ ст., але досконалості набув у ХХІ ст., коли суспільство стикнулися із
стрімкими глобалізаційними змінами.
