Дисертація присвячена теоретико-прикладному аналізу правового регулювання акцизного оподаткування в Україні. Проведене дослідження закріплених нормативо-правових конструкцій дозволяє говорити про недоречність позиціонування прямих та непрямих податків як взаємовиключних категорій. Подібний акцент обумовлено можливістю функціонування в окремих випадках непрямих податків як прямих та навпаки (податок на прибуток на монопольному ринку цін набуває певних рис непрямого податку). Підсумковий розподіл податкового тягаря при цьому має відносний, а не абсолютний характер.
У дисертації встановлено відмінності у реалізації функцій оподаткування акцизним податком та податком на додану вартість. Подібна ситуація обумовлена тим, що на практиці податок на додану вартість несе основне навантаження з реалізації фіскальної функції оподаткування, у той час як у функціональному значенні індивідуального акцизу переважає регулюючий початок.
Зроблено наголос на особливостях закріплення у податковому законодавстві пільг по акцизному податку. Констатовано відсутність централізованого закріплення пільг однією статтєю, що обумовлено встановленням вичерпного переліку оподатковуваних акцизним податком операцій. Це не виключає закріплення поруч із ними операцій з підакцизними товарами, які не підлягають оподаткуванню. Така конструкція дозволяє у випадку необхідності легко їх виключити з такого переліку та спростити реалізацію процедури корегування правового механізму акцизу.
Констатована необхідність удосконалення нормативного закріплення термінологічного апарату, що використовується при оподаткуванні. Запропоновано закріпити у податковому кодексі визначення терміну «непрямий податок», визначити характерні риси податків цього типу. Встановлено, що непрямі податки реалізуються в цінах на товари, а тиск непрямого оподаткування насамперед припадає на ті верстви населення, які мають більші можливості для споживання. Збільшення частки непрямого оподаткування впливає на дискреційний (вільний до використання) дохід і приводить фактично до ситуації, аналогічній дії прямих податків.
Наведено аргументи щодо диференціації у рамках непрямого оподаткування (у тому числі акцизного) складових податкового обов’язку. При прямому оподаткуванні й обов’язок обліку, і обов’язок сплати, і обов’язок звітності реалізується зобов’язаною особою – платником. У той же час розмежування формального й реального платника передбачає й певну диференціацію в реалізації складових елементів податкового обов’язку. Обов’язок по сплаті податку здійснюється формальним платником, але за рахунок коштів платника реального.
Доведено доцільність розмежування термінів «ухилення від оподаткування» та «обхід оподаткування». Внесено пропозиції щодо структурування статті, що регулює об’єкт справляння акцизу. При цьому запропоновано розподілити її на дві частини та визначити при цьому об’єкт оподаткування монопольних товарів та об’єкт оподаткування високорентабельних товарів з подальшою їх деталізацією по пунктах.
Визначено динаміку розвитку непрямого оподаткування та зазначено, що акцизи в ньому з’явилися не першими. Спочатку виникли митні платежі, оскільки іноземна торгівля розвивалася раніше та більше, аніж внутрішня, і була вагомішою причиною для оподаткування. Ці податки мали на меті не оподаткування іноземних користувачів, а тільки іноземних купців, і падали одночасно на торгівлю імпортну, експортну, і навіть транзитну. У сучасних умовах запропоновано серед акцизів за критерієм розміру бази оподаткування виділяти дві підгрупи: а) універсальні; б) специфічні. Універсальні акцизи оподатковують всі групи товарів, а специфічні – встановлюються лише на окремі групи товарів.
