Дисертація є комплексним науковим дослідженням принципів права крізь призму практики Конституційного Суду України. В процесі такого дослідження виявлено їх природу як вихідних правових ідей, що забезпечують виконання правом основного призначення – слугувати людині і суспільству, а також відповідні інструментальні можливості для реалізації вказаної аксіологічної (ціннісної) складової права. З огляду на такі можливості обгрунтовано авторське розмежування «праворозвиваючих» принципів (які забезпечують динаміку права) та «правостабілізуючих» принципів (які забезпечують статику права).
До першої групи принципів, які дозволяють праву прогресувати, запропоновано віднести принципи гуманізму, свободи, справедливості, рівності та деякі інші, як-от, принцип «загальної дозволеності», принцип розумності.
Встановлено, що у рішеннях Конституційного Суду України характеристика цих принципів набуває свого додаткового змістовного розгортання. Зокрема, простежено, що основними проявами принципу гуманізму є визнання та утвердження Конституційним Судом України гідності людини, а також обґрунтування ним відшкодування моральної шкоди, відміни смертної кари (а відтак – і декларування змісту та обсягу права на життя), відповідальності держави за долю сиріт, соціального партнерства благодійників і держави у забезпеченні гідних умов життєдіяльності та особистого розвитку кожного.
Виявлено різні аспекти розуміння Конституційним Судом України принципу свободи, серед яких: аксіологічний (випливає з природи свободи як фундаментальної цінності дієвої конституційної демократії); антропологічний (пов’язаний з функціональним потенціалом свободи для розвитку особи та її соціалізації); гносеологічний (обумовлюється методологічним потенціалом «свободи», а саме її здатністю: а) опосередковувати права людини і громадянина (наприклад, право на приватність, право на інформацію, право на працю, право на власність), б) визначати співвідношення інтересів особи, суспільства, держави, а відтак – і поняття «публічного інтересу», «охоронюваного законом інтересу», «цензури», що дозволяє окреслювати межі прав людини); онтологічний (формується внаслідок зовнішнього закріплення принципу свободи у формі самостійного права на свободу, а також проявляється в процесі забезпечення так званих негативних прав – свобод особи, як-от, «свободи і особистої недоторканності», «свободи об’єднань» тощо).
Встановлено, що філософсько-правовий зміст принципу справедливості наповнюється Конституційним Судом України через зв’язки з: а) концепцією соціальної держави, б) принципом пропорційності, в) правом на справедливий суд.
Філософсько-правова характеристика принципу рівності доповнена з огляду на: а) додаткові складові його структури, пов’язані зі специфікою суб’єктів та об’єктів; б) фактори, що обумовлюють «буття» цього принципу, з-поміж яких: сфера суспільного життя, тобто ділянка суспільного простору, яка стала «дискримінаційно вразливою», особливості (характер) юридичних прав, які знаходяться «в зоні дискримінаційного ризику», взаємозв’язок різних прав людини і громадянина, критерії диференціації правового регулювання, а саме, «доцільність», «виправданість у демократичному суспільстві» та «обґрунтованість», різновиди гарантій забезпечення досліджуваного принципу, співвідношення принципу рівності з іншими принципами права, зокрема з принципами справедливості, свободи, презумпції невинуватості та неприпустимості притягнення особи до відповідальності за відмову давати проти себе показання.
