. Робота є першою в українській науці кримінального права кваліфікаційною науково-дослідною працею після набрання чинності КК України 2001 року, яка присвячена питанню кримінальної відповідальності за непокору згідно з КК України і низки практичних проблем, які виникають при кваліфікації вказаного військового кримінального правопорушення.
Використовуючи історіко-правовий та порівняльно-правовий методи досліджено ґенезу вітчизняного законодавства про кримінальну відповідальність за військові злочини з років Київської Русі по теперішній час, а також на підставі загальнонаукових методів проаналізовані положення кримінальних кодексів та військово-кримінальних законів 28 держав ближнього і далекого зарубіжжя щодо кримінальної відповідальності за вчинення непокори.
Досліджено родовий, видовий та безпосередній об’єкт непокори та зроблено висновок, що безпосереднім об’єктом непокори є суспільні відносини між начальником та підлеглим, які визначені відповідним порядком підлеглості (виконання наказів) та військової честі, що встановлені законами та військовими статутами
При аналізі об’єкту та об’єктивної сторони з’ясовано механізм заподіяння шкоди військово-службовим суспільним відносинам шляхом злочинного впливу спрямованого на соціальний зв'язок між командиром (начальником) та підлеглим. Підлеглий протиправно протиставляє свою волю волі начальника, не підкоряється останньому шляхом відмови виконати наказ, обов’язковий для виконання, тим самим деформує статичний зв'язок між собою та начальником, який існує з приводу виконання обов’язків військової служби.
Виявлено всі ознаки, які притаманні наказу, як однієї з форм взаємодії між військовим начальником та підлеглим й за своїм змістом становить вид владного розпорядження начальника, спрямоване до підлеглого, яке повинно стосуватися тільки інтересів військової служби, при цьому доведено, що невиконання лише законного наказу начальника утворює об’єктивну сторону складу непокори.
Зроблено висновок про необхідність скасування інституту беззастережного виконання військового наказу та нормативно-правове закріплення спеціальної процедури оскарження виконавцем законності наказу. Така формальна процедура повинна являти собою відносно протяжний у часі і розбитий на певні стадії процес вирішення конфліктної ситуації в інтересах служби та захисту прав і свобод людини, які можуть бути порушені у разі виконання незаконного наказу.
Доведено, що настання юридичного факту початку військової служби не може вимірюватися таким невизначеним, триваючим проміжком часу, як день. Вбачається, що термін «день» в статті 24 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» слід замінити на термін «час», це узгоджується також із терміном кримінального права – «час вчинення кримінального правопорушення».
При аналізі психічного ставлення військовослужбовця до вчиненого ним діяння обґрунтовано, що усвідомлення суспільної небезпечності непокори випливає з усвідомлення її протиправності, а не навпаки. Цей висновок базується на змішаній протиправності непокори, при вчинені якої військовослужбовець порушує не лише приписи кримінального законодавства, а й норми військових статутів.
