Дисертація присвячена комплексному науково-теоретичному обґрунтуванню актуалізації гуманістичного потенціалу права у творенні правової держави, осмисленню проблеми удосконалення функціонування різних аспектів правової реальності через формування гуманістичної правосвідомості та правової культури людини й суспільства.
Правова держава визначена як особливий стан організації державної влади у громадянському суспільстві, який виникає за умов досягнення в ньому високого рівня правової культури його представників і передбачає реалізацію державою свого функціонального призначення на засадах верховенства права, поділу влади, визнання і реалізації прав і свобод людини й громадянина, а також взаємної відповідальності держави та особи.
Акцентується увага, що правова держава є найбільш сприятливим простором для реалізації гуманістичного потенціалу права. Гуманістичність права у правовій державі проявляється у правотворчості, правозастосуванні, існуючій людиноцентриській системі реалізації покарань, об’ємі наданих громадянину прав і свобод гарантованих владою.
Досліджено вияви гуманізму в правових системах розвинених країн світу. Наголошено, що гуманізм не є всезагальною, безумовною цінністю для всіх народів і епох, він функціонує нерівномірно, від початкової позначки до більш вищого ступеня розвитку. Доводиться, що головною функцією гуманізму є забезпечення існування і розвиток людства через юридичне закріплення гуманістичних цінностей у міжнародних документах.
Доводиться, що категорії свобода, рівність, справедливість як основні екзистенції гуманістичного потенціалу права є взаємопов’язаними явищами. Принцип формальної рівності представляє собою єдність трьох сутнісних характеристик права: всезагальної рівної міри регуляції, свободи, справедливості. Притаманна праву всезагальна рівна міра – це саме рівна міра свободи і справедливості, а свобода і справедливість не можливі за межами рівності та без рівності.
Визначено юридичне розуміння свободи як сутності людини та її існування, яке полягає у можливості робити все, що прямо не заборонено законом і не шкодить іншим. Свобода у праві не може бути абсолютною; вона завжди до певної міри обмежена. Сутність права становить собою рівну міру свободи індивідів, визначену законом, що реалізується через суб’єктивні права. Це зумовлює високу соціальну значущість права, оскільки гарантована можливість самореалізації, свободи вільного розвитку особистості є однією з головних загальнолюдських цінностей.
Підкреслено, що сучасних умовах спостерігаються суттєві трансформації у міждержавних стосунках у бік збільшення антигуманних проявів, що посилює необхідність наполегливої реалізації людиноцентриської сутності права. Доведено потребу реалізації людиноцентриського принципу у правовій державі, що має проявлятись на всіх етапах правотворчості та правозастосування, забезпечуючи комплексний підхід до демократизації правової системи
