Дисертацію присвячено дослідженню застосування режиму
відеоконференції у кримінальному судочинстві. На базі положень загальної
теорії кримінального процесуального права та криміналістики, результатів
узагальнення та аналізу судово-слідчої практики розроблено теоретичні
положення та практичні рекомендації щодо застосування режиму
відеоконференції у кримінальному провадженні, а також науково
обґрунтовані пропозиції щодо удосконалення законодавства з питань
застосування режиму відеоконференції.
У роботі розглянуто поняття технічних засобів і технологій, що
використовуються під час застосування режиму відеоконференції у
кримінальному провадженні. Запропоновано визначити узагальнену
дефініцію «технічних засобів в кримінальному судочинстві», під якою
необхідно розуміти сукупність технічних приладів, пристроїв, пристосувань,
що використовуються під час проведення процесуальних дій та прийняття
процесуальних рішень, за допомогою яких виявляються, фіксуються і
вилучаються данні, явища та події, що мають доказове значення для
кримінального провадження.
Проаналізовано класифікацію науково-технічних засобів, історію їх
розвитку та запровадження. Обґрунтовано, що 1) науково-технічні засоби
використовуються на всіх стадіях розкриття та розслідування кримінальних
правопорушень і відіграють у сучасних умовах вирішальну роль у пошуку,
виявленні, фіксації доказової інформації; 2) немає чіткого визначення та
систематизації засобів науково-технічного забезпечення правоохоронної
діяльності; 3) доцільно навести у законі вичерпний перелік усіх допустимих
для використання у доказуванні науково-технічних засобів неможливо через
їх безперервне оновлення.
У ході проведеного дослідження виявлено низку причин, які впливають
на ефективність використання науково-технічних досягнень у діяльності
правоохоронних та судових органів: відсутність належної уваги до питань
модернізації підрозділів правоохоронних органів технічними засобами;
недостатнє фінансування даної сфери; відсутність достатньої кількості
фахівців у даній галузі та їх кваліфікації; проблематичність використання
інноваційних технологій; неналежна нормативно-правова база та відсутність
системного підходу до питань інноваційної модернізації правоохоронних та
судових органів; використання пропрієтарного програмного забезпечення;
значна витратність коштів на використання сучасних технологій.
Визначено, що під інформаційними технологіями, які
використовуються під час застосування відеоконференції в кримінальному
судочинстві слід розуміти сукупність засобів, прийомів і методів отримання,
обробки та передачі первинної інформації на відстань в режимі реального
часу для отримання доказів з метою встановлення обставин кримінального
провадження.
У зв’язку з чим доведено доцільність нормативно-правового
закріплення використання терміну «інформаційні технології» при
проведенні процесуальних дій у дистанційному кримінальному провадженні.
Досліджено доктринальні поняття та сутність режиму відеоконференції
у кримінальному судочинстві, на підставі чого визначено, що режим
відеоконференції – це передбачена Кримінальним процесуальним кодексом
України телекомунікаційна інформаційна технологія проведення допиту та
впізнання осіб чи речей під час досудового розслідування, судового
провадження та допиту за запитом компетентного органу іноземної держави
при трансляції з іншого приміщення у режимі реального часу за допомогою
аудіовізуальної взаємодії з використанням технічних засобів та
інформаційних технологій, які мають забезпечувати належну якість
зображення і звуку, дотримання принципу гласності та відкритості судового
провадження, а також інформаційну безпеку.
Проаналізовано підстави проведення слідчих (розшукових) та
процесуальних дій у режимі відеоконференції у кримінальному судочинстві
та виявлена недосконалість чинного законодавства у питанні визначення
процесуального кола осіб, які беруть у ній участь. У зв’язку з чим, з метою
забезпечення прав та законних інтересів осіб, які можуть приймати участь в
режимі відеоконференції запропоновано внесення зміни до п.1 ч.1 ст. 232
КПК України.
Встановлено, що в аспекті проведення та фіксації допиту дітей
українське законодавство потребує свого вдосконалення. Зокрема,
акцентовано увагу на тому, що проведення допиту неповнолітнього
свідка/потерпілого (особливо у справах що стосуються сексуального
насильства) необхідно проводити виключно в режимі відеоконференції, з
метою мінімізації негативного впливу на психіку дитини. У зв’язку з чим
запропоновано внести зміни до п. 3 ст. 226 КПК України у частині, що
стосується допиту малолітнього або неповнолітнього свідка, потерпілого, як
під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду та
передбачити імперативну норму щодо проведення допиту малолітнього або
неповнолітнього свідка, потерпілого виключно у режимі відеоконференції.
