Дисертацію присвячено комплексному дослідженню кримінально-правової характеристики зґвалтування за законодавством України та країн Південно-Східної Європи, за результатами якого сформульовано обґрунтовані пропозиції, спрямовані на вдосконалення норми про відповідальність за зґвалтування за КК України.
Досліджено генезису законодавства України та деяких країн Південно-Східної Європи щодо кримінальної відповідальності за зґвалтування зі стародавніх часів до сьогодення. Встановлено спільні та відмінні риси формування правових норм про зґвалтування.
Визначено, що основним безпосереднім об'єктом зґвалтування за кримінальним правом України та країн Південно-Східної Європи є статева свобода. Статева недоторканність як об'єкт зґвалтування має місце стосовно до потерпілих осіб, які або внаслідок свого віку, або певних психологічних особливостей не здатні самостійно прийняти рішення щодо згоди на статеві зносини. З’ясовано, що потерпілою особою від зґвалтування за кримінальним законом України та деяких країн Південно-Східної Європи може бути особа як жіночої, так і чоловічої статі. У кримінальних кодексах деяких країн Південно-Східної Європи чітко зазначено, що потерпілою від зґвалтування може бути лише жінка (КК Албанії). Зроблено висновок, що для кваліфікації діяння як зґвалтування, не мають значення моральні якості потерпілої особи та (або) її спосіб життя.
З’ясовано об’єктивні ознаки зґвалтування за КК України та країн Південно-Східної Європи. На відміну від КК України, у КК деяких країн Південно-Східної Європи зґвалтування визначається як статевий акт (відносини, дія), що вчиняється під погрозою застосування сили і нападу на життя чи тіло жертви або інших близьких їй осіб (Федерації Боснії і Герцеговини, КК Республіки Сербської і КК округу Брчко).
Зроблено висновок, що ураховуючи відсутність у КК України норми про насильницький статевий акт без згоди, пропонується доповнити КК України статтею 152-1, якою передбачити кримінальну відповідальність за насильницьке зґвалтування.
З’ясовано, що суб’єктом зґвалтування за законодавством країн Південно-Східної Європи є фізична осудна (обмежено осудна) особа чоловічої або жіночої статі (за КК Болгарії, Албанії лише чоловічої статі), яка досягла на момент вчинення такого зґвалтування певного віку.
Зроблено висновок, що суб'єктивна сторона зґвалтування за законодавством України і країн Південно-Східної Європи характеризується умисною формою вини у вигляді прямого умислу. Разом з тим з’ясовано, що за чинним хорватським кримінальним законом зґвалтування може бути вчинено як умисно, так і з необережності.
Обґрунтовано, що зґвалтування, вчинене групою осіб, встановлено як кваліфікований вид зґвалтування в більшості країн Південно-Східної Європи (Молдова, Болгарія, Федерація Боснії і Герцеговини, Румунія, Словенія, Албанія; Сербія, Північна Македонія, Чорногорія, Румунія). Зґвалтування визнається вчиненим двома або більше особами, якщо у його вчиненні брали участь декілька (дві або більше) осіб, які, як правило, мають діяти як співвиконавці.
З’ясовано, що залежно від наслідків від вчиненого зґвалтування у законодавстві України та країн Південно-Східної названо такі кваліфікуючі зґвалтування ознаки: вагітність; тяжка шкода здоров'ю; смерть, самогубство потерпілої або замах на самогубство; умисне зараження венеричним захворюванням; з умисне зараження СНІДом; зґвалтування, яке призвело до «інших тяжких наслідків». Для інкримінування такої кваліфікуючої ознаки необхідно, щоб смерть жертви настала з необережності. Якщо смерть настала з необережності, але внаслідок умисного (прямого або непрямого умислу) вчинення дій, спрямованих на зґвалтування потерпілого, таке кримінальне правопорушення може бути кваліфіковане за правилами конкуренції норм.
Запропоновано доповнити ч. 3 ст. 152 КК України такою обтяжуючою обставиною, як вчинення злочину «щодо особи, яка має психічне захворювання, тимчасовий або тривалий психічний розлад чи щодо особи, яка перебуває в безпорадному стані».
Установлено, що в якості кваліфікуючої ознаки у всіх кодексах країн Південно-Східної Європи і України виступає вчинення злочину щодо неповнолітнього, а в якості особливо кваліфікуючої - його вчинення щодо особи, що не досягла 14-річного віку, якщо винна особа свідомо розуміла таку обставину як малолітній вік. У ряді країн Південно-Східної Європи зґвалтування неповнолітніх виділено у самостійний склад злочину.
Установлена певна спільність та відмінність кваліфікованих конструкцій зґвалтування за законодавством України та країн Південно-Східної Європи. З’ясовано, що спільною тенденцією кваліфікованих конструкцій зґвалтування за законодавством України та країн Південно-Східної Європи є поступове впровадження міжнародних стандартів щодо конструювання кваліфікованих видів зґвалтування. Зроблено висновок, що відмінність полягає в різному наповненні переліків кваліфікованих видів за КК України та КК країн Південно-Східної Європи.
