Дисертацію присвячено комплексному дослідженню кримінально-правової охорони власності за законодавством України та країн Східної Європи, в результаті якого сформульовано низку пропозицій та рекомендацій щодо вдосконалення змісту та форми КК України щодо кримінально-правової охорони власності.
Досліджено розвиток законодавства України та деяких країн Східної Європи щодо кримінальної відповідальності за кримінальні правопорушення проти власності від початку кодифікації права до сьогодення. Розроблено періодизацію розвитку кримінально-правової охорони власності в країнах Східної Європи.
Установлено, що єдине поняття родового об’єкта кримінальних правопорушень проти власності відсутнє. Усі підходи до розуміння сутності об’єкта кримінальних правопорушень проти власності зведено до двох основних: 1) об’єкт як суспільні відносини власності; 2) об’єкт як певні цінності, блага, які охороняються кримінальним законом – право власності.
Проаналізовано особливості об’єктивної сторони кримінальних правопорушень проти власності країн Східної Європи в законодавстві та доктрині. З’ясовано, що з об’єктивної сторони юридичні конструкції складів кримінальних правопорушень проти власності характеризуються неоднорідністю.
Зроблено висновок щодо наявності характерної особливості для законодавства другої групи країн Східної Європи – самостійного складу розбійницької крадіжки, яка з об’єктивної сторони характеризується активними діями винного щодо уникнення затримання, а саме застосуванням сили проти особи або погрози неминучого нападу на життя або здоров’я особи з метою збереження викраденого майна.
Установлено, що з суб’єктивної сторони кримінальні правопорушення проти власності, як правило, характеризуються виною у формі умислу. Виняток становить знищення чи пошкодження майна, що за КК деяких країн Східної Європи характеризується виною у формі необережності. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, грабежу, розбою в КК країн Східної Європи пострадянського простору є корисливий мотив та мета. У КК країн Східної Європи, які не пов’язані з радянським періодом розвитку державності, обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони крадіжки, розбою та шахрайства є намір незаконного привласнення речі для себе або для третьої особи.
Суб’єктом кримінальних правопорушень проти власності за КК країн Східної Європи є не лише осудна фізична особа, яка досягла на час вчинення кримінального правопорушення віку, з якого настає кримінальна відповідальність, а й юридична особа (КК Румунії, КК Чехії, КК Словенії, КК Латвії, КК Литви та ін.).
На основі аналізу кваліфікуючих ознак складів кримінальних правопорушень проти власності за законодавством України і країн Східної Європи виділено підстави систематизації: І. За об’єктивними ознаками: 1) за об’єктом складу кримінального правопорушення: а) за предметом кримінальних правопорушень проти власності; б) за потерпілим; 2) за ознаками об’єктивної сторони: 1) за ознаками місця вчинення кримінального правопорушення; 2) за наслідком; 3) за ознаками обстановки; 4) за ознаками знарядь та засобів; 5) за способом вчинення кримінального правопорушення. ІІ. За суб’єктивними ознаками: 1) за ознаками суб’єкта; 2) за ознаками суб’єктивної сторони.
На підставі позитивного досвіду країн Східної Європи запропоновано доповнити ч.3 ст.185, ч.3 ст. 186, ч.3 ст. 187 КК України кваліфікуючою ознакою «з використанням обставин, що виникли внаслідок надзвичайних подій, воєнного стану або стану війни».
На основі дослідження досвіду країн Східної Європи, а також з урахуванням етнічного та релігійного різноманіття українського суспільства, запропоновано доповнити ч.2 ст. 194 КК України новою кваліфікуючою ознакою вчинення умисного знищення або пошкодження майна «з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості.
Зроблено висновок про необхідність виключення слів «шляхом підпалу, вибуху або іншим» та зазначення «загальнонебезпечним способом» у диспозиціях норм статей ч. 2 ст. 194 та ст. 195 КК України.
На основі дослідження законодавчого досвіду країн Східної Європи запропоновано доповнити розділ VI Особливої частини КК України статтею 1901 «Шахрайство з використанням електронно-обчислювальної техніки».
