У дисертації проведене теоретичне узагальнення та запропоновано вирішення наукового завдання, що полягає у з’ясуванні особливостей створення організації, функціонування, управління національними природними парками, охорони їх території, природних ландшафтів та комплексів. У роботі запропоновано періодизацію процесу становлення національних природних парків на теренах сучасної України, зокрема, виокремлено чотири етапи формування та розвитку правового режиму національних природних парків: 1) від найдавніших часів до 1917 р. – період зародження і реалізації ідей виокремлення природоохоронних територій – прототипів національних парків; 2) з 1917 – до 70-их рр. ХХ ст. – період перших спроб юридичного закріплення та створення національних парків; 3) 1970-і –1991 рр. – період юридичного та фактичного становлення системи національних природних парків СРСР; 4) з 1991 р. до сьогодні – новітній період вдосконалення правового режиму національних природних парків в системі територій екологічної мережі України з урахуванням міжнародних і європейських підходів до збереження біорізноманіття. Сформульовано базисну тезу про те, що правовий режим національного природного парку слід розглядати в двох аспектах: 1) як суб’єкта (учасника) правовідносин (екологічних, земельних, управлінських, фінансових, господарських тощо) і 2) як об'єкта екологічних 3 природоохоронних правовідносин. У першому розумінні національний природний парк виступає самостійною юридичною особою у формі природоохоронної, рекреаційної, науково-дослідної, культурно-освітньої установи. В другому розумінні національний природний парк – це велика за площею природна територія, в межах якої забезпечується збереження та відтворення біологічного та ландшафтного різноманіття, а також збалансоване використання природних комплексів, об'єктів та ресурсів для рекреаційних, науково-дослідних, просвітницько-виховних та господарських цілей. Проаналізовано доктринальну правову літературу та представлено авторське визначення поняття «правовий режим національного природного парку» як засноване на принципі сталого (збалансованого) розвитку та відображене в еколого-правових нормативних актах поєднання дозволів, обмежень та заборон, що визначають порядок функціонування національного природного парку як складової екологічної мережі та природно-заповідного фонду України, призначеного для збереження та відтворення біологічного та ландшафтного різноманіття, рекреаційного, науково-дослідного, просвітницько-виховного та господарського використання природних комплексів, об'єктів та ресурсів. Встановлено специфічні характеристики правового режиму національних природних парків України: 1) визначається еколого-правовими нормативно-правовими актами та додатково актами земельного, цивільного, господарського, фінансового законодавства; 2) підпорядкований загальним природоохоронним вимогами правового режиму екологічної мережі та природно-заповідного фонду України з урахуванням специфіки цільового призначенням, мети та функцій; 3) має поліфункціональний характер та забезпечує реалізацію основних (природоохоронна та рекреаційна) і додаткових (науково-дослідна, просвітницько-виховна, соціально-економічна) функцій; 4) характеризується комбінованим режимом заповідної охорони, що полягає в поєднанні в різних комбінаціях у межах функціональних зон національного природного парку 4 режимів охорони і використання природних ресурсів; 5) включає поєднання правових засобів регулювання: дозволів, обмежень, заборон, що в сукупності покликані забезпечити збалансований (сталий) розвиток території, екосистем та сприяти ефективній реалізації покладених на нього завдань.
