Дисертація є першим у вітчизняній науці цивільного права спеціальним комплексним дослідженням цивільно-правового аспекту реєстрації майнових прав. У межах дослідження сконцентровано увагу на специфіці реєстрації суб’єктивних прав, що мають майновий характер. Доведено, що чинні вітчизняні централізовані реєстри мають загальну характерну особливість – вони роблять основний акцент на праві суб’єкта щодо якогось об’єкта та характеристиках такого права (підстава та спосіб такого виникнення, об’єм права та його співвідношення з правами інших осіб, вид права та його обмеження/обтяження), а не на об’єкті права. Характеристики ж об’єкта права в таких реєстрах мають на меті беззаперечне та об’єктивне визначення об’єкта в реальному житті та відмінність його від інших об’єктів, тобто таким чином об’єкти права набувають характеристики індивідуальності та дискретності.
На підставі аналізу практики застосування положень чинного законодавства у сфері реєстрації майнових прав виявлено тенденцію до зменшення питомої ваги державного компонента у правовій природі реєстрації в сучасних умовах розвитку публічного управління. Якщо на первинних етапах реєстраційні дії здійснювалися виключно в державному реєстрі, силами державних службовців та під контролем повноважних державних органів, то на сьогоднішній день відмічено зміни такого підходу: повноваження з реєстрації прав на нерухоме майно були делеговані приватним нотаріусам, обмеження прав можуть реєструватися приватними нотаріусами, а реєстрація місця проживання залишилася у віданні органів місцевого самоврядування. Таким чином, спостерігається перехід від суто державної реєстрації до концепції публічної реєстрації, що передбачає децентралізацію механізмів формування реєстрів.
Доведено, що процедура державної реєстрації передбачена законодавством в широкому колі суспільних відносин, завжди має на меті засвідчення певних фактів, статусів або окремих прав, однак може виконувати окремі незалежні функції. Серед таких функцій пропонується виділяти такі: інформаційно-статистична (використання наявних даних у процесі здійснення функцій держави); управлінська (спосіб впливу держави на формування та розвиток публічно-правових суспільних відносин; інвентиразаційно-технічна та функція індивідуалізації (здійснення контролю за технічним станом окремих об’єктів, їх граничною кількістю тощо; наділення предмета реєстрації унікальним номером, що дозволяє відрізнити його від аналогічних предметів); функція визначення перебігу часу (визначення моментів початку періоду або спливу терміну); протекційна (забезпечення стійкості відносин, попередження правопорушень).
Доведено, що державна реєстрація як юридична конструкція має подвійну юридичну природу, виступаючи як елементом фактичного складу у майнових відносинах, так і публічною процедурою з відповідним адміністративно-правовим режимом. За обома напрямками державна реєстрація виконує відповідні функції: управлінську, інформаційно-статистичну, інвентиразаційно-технічну та функцію індивідуалізації за публічним напрямком; функцію визначення перебігу часу та протекційну функцію за приватним напрямком.
Визначено, що методологія наукового дослідження реєстрації майнових прав у цивільно-правовому аспекті повинна виходити з якнайширшого тлумачення поняття «майнові права». Враховуючи специфіку об’єктів цивільного права (широке коло таких об’єктів та їх неоднорідність) важливим для науки цивільного права є визначення глобальних закономірностей та формування широких узагальнень для забезпечення загального характеру норм цивільного права в подальшому. Аргументовано, що під майновими правами слід розуміти будь-які цивільні права щодо об’єктів, які мають економічну значущість, такі як речові права, майнові права інтелектуальної власності тощо.
У межах дослідження проаналізовано сучасні тенденції щодо здійснення централізованої реєстрації цивільних прав в Україні та зарубіжних країнах. Визначено, що єдина централізована система реєстрації майнових прав на сьогоднішній день є вибором більшості держав у світі. З’ясовано, що система гарантій та практичних засобів забезпечення стабільності відносин власності зазнала значної еволюції, а найрезультативнішим способом захисту речових прав на майно загалом є система державної реєстрації речових прав на нерухоме майно органами держаної реєстрації прав. Визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень – офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
