Омельченко А. В. Особливості хірургічного лікування спортивної грижі у футболістів.

Дисертація присвячена важливій медичній проблемі сучасної хірургії, а саме діагностиці та вибору оптимального способу хірургічного лікування спортивної грижі у футболістів, причини хронічного пахвинного болю під час заняття спортом. Виникнення болю провокується різкими поворотними рухами тулуба та нижніх кінцівок з подальшим сильним ударом по м’ячу. Особлива увага приділяється критеріям постановки діагнозу, обгрунтуванню вибору оптимального способу хірургічного лікування, а також прогнозуванню виникнення спортивної грижі у футболістів. Метою даної роботи є підвищення ефективності хірургічного лікування спортивної грижі у футболістів шляхом впровадження встановлених діагностичних критеріїв та вибору найбільш оптимального мініінвазивного способу герніопластики. Завдання дослідження: 1. Провести ретроспективний аналіз незадовільних результатів хірургічного лікування спортивної грижі у футболістів. 2. Дослідити та визначити основні діагностичні УЗД- та МРТ- критерії спортивної грижі у футболістів. 3. Визначити найбільш оптимальний спосіб хірургічного лікування спортивної грижі у футболістів. 4. Оцінити терміни професійної реабілітації та якість життя після хірургічного лікування спортивної грижі у футболістів. 5. Визначити зміни біомеханіки специфічних рухів футболістів після хірургічного лікування спортивної грижі. 6. Вивчити вплив поліморфізмів генів COL1A rs1800012, MCT1 rs104934, COL12A1 rs240736 на ризик розвитку хронічного пахвинного болю та можливість його прогнозування. Дисертаційне дослідження складалося з п'яти етапів. На першому етапі проведено ретроспективний аналіз незадовільних результатів хірургічного лікування спортивної грижі у 36 футболістів професійних та аматорських клубів. На другому етапі проведено клінічне та лабораторно-інструментальне обстеження 62 футболістів. Розроблені діагностичні УЗД- та МРТ-критерії для верифікації діагнозу спортивної грижі у футболістів. На третьому етапі за визначеними діагностичними критеріями 36 футболістам зі спортивною грижею були проведені лапароскопічні методики хірургічного лікування. 10 (27,8 %) футболістам проведено двобічну інтраперитонеальну герніоалопластику (IPOM) пахвинних каналів. Надалі 8 (22,2 %) футболістам було застосовано розроблений спосіб за методикою IPOM з субдермальним ушиванням внутрішніх пахвинних кілець при збільшенні їх розмірів. Спосіб двобічної трансабдомінальної преперитонеальної герніоалопластики (TAPP) застосували 18 (50%) футболістам. Проаналізовано результати хірургічного лікування спортивної грижі у 2 групах футболістів. До основної групи увійшли 36 (50%) футболістів, яким виконувалися лапароскопічні методики герніоалопластики, до групи порівняння – 36 (50%) футболістів, прооперованих за допомогою відкритих методик з герніопластикою передньої чи задньої стінки пахвинного каналу. Проаналізовано показники інтенсивності болю, обмеження рухової активності, середню тривалість перебування в стаціонарі, терміни реабілітації (повернення до повноцінної професійної діяльності) та якість життя футболіста. У професійних футболістів вивчали кар’єрні досягнення після різних хірургічних методик лікування спортивної грижі. За результатами хірургічного лікування обґрунтовано вибір оптимального способу хірургічного лікування спортивної грижі у футболістів. На четвертому етапі для визначення змін біомеханіки специфічних рухів у футболістів зі спортивною грижею після хірургічного втручання досліджували пікову силу м’язів передньої черевної стінки (прямих м’язів живота та зовнішніх косих м’язів живота з обох боків), пікову силу м'язів привідної групи стегна обох нижніх кінцівок у футболістів. На цьому етапі дослідження до першої групи було залучено 15 професійних футболістів з ARS-синдромом, до другої групи – 36 футболістів після хірургічного лікування спортивної грижі за методиками двобічної лапароскопічної герніоалопластики, до третьої групи ˗ 65 здорових футболістів професійних та аматорських клубів, з них 11 футболістів молодіжного складу Ю-13. П'ятим етапом для прогнозування ризику хронічного пахвинного болю проведено визначення частоти алельних варіантів генів COL1A1 rs1800012 (G/T), MCT1 rs1049434 (A/T), COL12A1 rs240736 (A/G) у 41 футболіста, які відмічали хронічний біль в пахвинній ділянці на момент включення (досліджувана група 1) та 54 здорових футболістів (досліджувана група 2). Встановлено можливість прогнозування ризику появи хронічного пахвинного болю у футболістів при різних генотипах за алельним поліморфізмом цих генів.