Дисертацію присвячено дослідженню траєкторії руху вітчизняної економічної системи на етапі незалежності України, визначенню проблемних чинників розвитку та розробці рекомендацій щодо побудови суспільно продуктивних (інклюзивних) інституцій. У роботі обґрунтовано доцільність використання методології та принципів сучасної інституційної теорії до аналізу розвитку та змін в економічних системах. Дисертантом з’ясовано теоретико-методологічні основи та уточнено категорійно-понятійний апарат інституційного аналізу еволюції економічних систем. Досліджено природу продуктивних інституційних змін, особливості та перешкоди їх впровадження, шляхи мінімізації масштабу негативного впливу траєкторії попереднього розвитку. Вдосконалено структуру алгоритму здійснення інституційних змін в економіці, котра поглиблює фундаментальні теоретичні положення і враховує адаптовані позиції теорії еволюційного інституціоналізму та сучасних досліджень. Здійснено аналіз ключових особливостей командно-адміністративної системи колишнього СРСР як етапу, котрий передував формуванню економіки незалежної України. Систематизовано та увиразнено відмітні наслідки впливу господарської системи колишнього СРСР на розвиток вітчизняних інституцій, а також виявлено механізми їх прояву на сучасному етапі. У дисертації також розроблено та пояснено авторський концептуальний аналітичний підхід, котрий застосовано до аналізу еволюційних змін в економіці України. Наукова новизна запропонованого підходу ґрунтується на розгляді п’яти груп інституцій: власності, влади, конкуренції, інновацій та цінностей у межах української економічної системи. Відповідно до підходу, проаналізовано стрижневі риси еволюції інституцій власності в українській економіці, виділено особливості розвитку формальних та неформальних “правил гри” у царині влади, окреслено принципові аспекти еволюції інституцій у сфері конкуренції. З’ясовано основні ознаки загального інституційного фону здійснення інноваційної діяльності у вітчизняній економічній системі, а також досліджено спектр цінностей та пріоритетів українського суспільства. Виявлено, що специфіка інституційної конфігурації вітчизняної економіки полягає у вагомих розбіжностях між формальною декларативністю норм та реальним функціонуванням економічної системи. Окремо розглянуто динаміку реалізації державної політики у сферах власності, влади, конкуренції, інновацій та цінностей. Крім того, здійснено кількісну оцінку еволюції економіки України в розрізі запропонованої дисертантом концепції та в контексті міжнародного порівняння із економічними системами країн Центральної та Східної Європи. Як наслідок, розроблено авторський інтегральний індикатор розвитку інституцій у економічних системах, що дало змогу запропонувати новий підхід до економічної кластеризації постсоціалістичних країн Центральної та Східної Європи. Також досліджено ступінь кореляційно-регресійного зв’язку показника ВВП на душу населення та розроблених інтегральних показників розвитку інституцій. Дисертантом наголошено на важливих аспектах реалізації політики розвитку інституцій у досліджуваних сферах з огляду на співвідношення формальних і неформальних “правил гри”. Запропоновано низку пропозицій щодо можливих заходів державної політики у царинах власності, влади, конкуренції, інновацій та цінностей, котрі сприятимуть розвитку інклюзивних та суспільно бажаних інституцій в економічній системі України. Також з’ясовано, що для побудови стабільного інституційного фундаменту повинна існувати культура довіри та співпраці, кожен учасник економічної системи має усвідомлювати та додержуватись сфер своєї відповідальності, а державна політика – бути спрямованою на вивчення реального життя українців та закріплення суспільно продуктивних інституцій.
