У дисертації на підставі аналізу нормативно-правових актів, чинних на території Галичини у досліджуваний період, наукової літератури, архівних документів та інших писемних джерел комплексно досліджено правові основи організації і діяльності Львівського апеляційного суду у складі Другої Речі Посполитої (1919–1939 рр.). У дисертаційному дослідженні здійснено теоретичне узагальнення історичного досвіду організації і діяльності Львівського апеляційного суду в складі Другої Речі Посполитої (1919–1939 рр.). Дослідження цієї важливої наукової проблеми надало можливість обґрунтувати авторське концептуальне бачення розвитку в Галичині польської судової влади та європейських правових традицій. Саме на початку ХХ ст. в руслі реалізації польської політики у Західній Україні було створено Львівський апеляційний суд як важливий державно-правовий інститут, який став важливим судовим органом перегляду оскаржуваних рішень і вироків нижчестоящих судів Другої Речі Посполитої з метою охорони і захисту прав та інтересів людини у досліджуваний період. Наголошено, що в українській юридичній історіографії з сучасних методологічних позицій здійснено комплексний історико-правовий аналіз місця і ролі Львівського апеляційного суду (1919–1939 рр.) в державному механізмі Другої Речі Посполитої. На основі системного історико-правового аналізу правової природи і ґенези Львівського апеляційного суду комплексно розкрито вплив суспільно-політичних чинників на умови його функціонування та з’ясовано, що правові основи організації і діяльності суду значною мірою базувалися на модифікованому австрійському законодавстві (Львівський апеляційний суд фактично став спадкоємцем Вищого крайового суду Львові, що функціонував із середини ХІХ ст. до 1918 р.). Показано, що Львівський апеляційний округ, який охоплював суди Львівського, Тернопільського та Станіславівського воєводств, вирізнявся з-поміж інших апеляційних округів міжвоєнної Речі Посполитій національною структурою населення, у якій домінували українці, тоді як суддями в судах Галичини, зокрема в Львівському апеляційному суді, переважали поляки. Розкрито, що у випадках оскарження судового вироку Апеляційний суд у Львові перевіряв рішення суду першої інстанції: залишав у силі, частково задовольняв або скасовував його. Як вища судова інстанція, він мав право передати справу на повторний розгляд у той самий суд, який уже розглядав цю справу, або ж в інший суд тієї ж інстанції в межах львівського апеляційного округу. З’ясовано, що Львівський апеляційний суд здійснював правотворчу діяльність, яка виявлялася у виданні підзаконних нормативно-правових актів (обіжників), покликаних забезпечити виконання нормативних актів законодавчих, виконавчих та вищих судових органів влади. Конкретизовано науково-теоретичні положення про умови функціонування судової системи ІІ Речі Посполитої, особливістю якою було використання законодавства держав, у складі яких до 1918–1919 рр. перебували польські, українські та білоруські землі. Зазначено, що під впливом політичної кон’юнктури у судовій системі Другої Речі Посполитої, зокрема в персональній структурі Львівського апеляційного суду, домінували поляки. Проаналізовано систему загальних судів у міжвоєнній Польщі, яка складалася з повітових, окружних, апеляційних судів та Найвищого суду – касаційного суду у цивільних та кримінальних справах.
