Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 – Право. – Національний університет «Одеська юридична академія», Одеса, 2021.
У дисертації проведено загальнотеоретичне дослідження діалогу правових культур у розрізі законодавчого та прецедентного права.
Як результат науково-технічних досягнень XXI століття, людство опинилося на перехідному етапі до нової цивілізації, що характеризується ускладненням та урізноманітненням суспільних відносин. Особливого значення, в даному контексті, набуває готовність людей сприймати установки соціальних (культурних, ментальних) регуляторів, що сприяють вибору правомірних моделей поведінки. При цьому, право було і залишається основною затребуваною і державою, і суспільством регулятивною системою.
Зазвичай, правосвідомість і правова культура сприймаються як передумова позитивного права. Правова культура, особливо в суспільствах перехідного характеру, повинна передувати і сприяти формуванню позитивного права. Велике значення при цьому набуває врахування в позитивному праві різноманіття мотивів поведінки людей. Як показують соціологічні дослідження і світова практика, у більшості випадків, відносини між людьми регулюються не тільки нормами права. Способи вирішення виникаючих при цьому питань зазвичай не суперечать вимогам законодавства, хоча багато хто з учасників цих відносин не знають про зміст юридичних вимог, якщо і припускають їх наявність.
Правовідносини ґрунтуються на нормах права, учасники яких володіють суб'єктивними правами і несуть юридичні обов'язки, та повинні знати їх. Але рідко якому суспільству вдається домогтися такого стану правової грамотності населення, проте люди вибирають правомірну форму поведінки, підкоряються правовим вимогам. Протилежне твердження не відповідало б дійсності, тому що в суспільстві завжди більше людей з правомірною поведінкою, інакше б норма права змінювалась під натиском суспільства. Це доводить наявність системи цінностей і мотивацій, що сприяє оптимальному режиму суспільних відносин.
На сучасному етапі розвитку загальнотеоретичної юриспруденції, право як поняття визнається ширшим за правила поведінки, що містяться в законах, і не завжди відповідає за змістом та сутністю вимогам закону, а отже правова культура - не тільки те, що формується під впливом норм позитивного права. Правила поведінки, закріплені правом, функціонують у тісній взаємодії з іншими соціальними регуляторами (мораль, релігія, етика тощо). Характер взаємин різних систем регулювання, що мають свої особливості, дуже складний. Але всі разом вони утворюють ще більш значну цінність, яка потребує не менше ретельного дослідження.
Головною ланкою правової культури виступає розвинена правова система, що забезпечує гідне місце права в житті суспільства. У правничій науці правова культура, зазвичай, розглядається у статичному стані. Тим часом такий підхід не дозволяє повною мірою розкрити багато граней правової культури. У цьому зв’язку нові можливості розкриває дослідження діалогу правових культур.
