Роботу присвячено проблематиці поглиблення теоретичних засад, удосконалення методичних положень та розробки практичних рекомендацій щодо формування і підвищення ефективності стратегії забезпечення демографічної стійкості України в умовах глобалізаційних перетворень.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у концептуальному обґрунтуванні проблеми формування стратегії демографічної стійкості в умовах глобалізаційних перетворень, удосконаленні теоретико-методичного апарату оцінювання впливу соціально-демографічних чинників на динаміку економічного розвитку.
У першому розділі «Теоретико-методологічні засади демографічної стійкості країни» проаналізовано та узагальнено підходи до трактування категорії «демографічної стійкості». Запропоновано її авторське визначення у якості специфічної здатності суспільства підтримувати та, застосовуючи в разі необхідності імпліцитні та експліцитні компенсатори, відновлювати, а також поліпшувати власну структуру в контексті соціальних страт за низкою значимих параметрів, зокрема щодо рівня економічної активності, а також освітньо-професійної та компетентнісної підготовки населення, на основі чого оптимізуються пропорції продукування людського інтелектуального і фізичного капіталу, забезпечується інтенсифікація та неперервність виробництва, підвищується рівень громадського добробуту. Обґрунтовано, що комплекс демографічних чинників, в т. ч. динаміка чисельності та щільності населення, частки у його структурі економічно активних осіб, рівнів народжуваності (поточного і ретроспективного, з урахуванням 15-річного лагу впливу останньої на формування пропозиції на ринку праці) і смертності, середньої очікуваної тривалості життя, демографічного навантаження детермінує економічне зростання у перспективі.
У другому розділі «Емпіричне дослідження соціально-демографічних характеристик населення України» з’ясовано, що скорочення чисельності населення України у 1990–2020 рр. на понад 10 млн осіб обумовлено не лише комплексом природних чинників, а й недосконалою і недостатньо системною й послідовною державною економічною політикою. Доведено, що пріоритетами демографічної політики мають бути: збільшення тривалості життя; зниження смертності населення всіх вікових страт, зокрема осіб працездатного віку, а також дітей; протидія відтоку працездатної молоді з метою мінімізації негативного впливу на виробничий і репродуктивний потенціал.
До особливостей реалізації соціально-демографічної політики України віднесено відсутність ефективного інструментарію впливу на динамку природного і міграційного руху населення, пролонговані й не повною мірою узгоджені між собою структурні перетворення національного господарства, нерівномірність розвитку в регіональному розрізі, змішане фінансування галузей соціальної сфери із залученням приватних і публічних ресурсів.
У третьому розділі «Розробка демографічної стратегії держави в контексті глобалізаційних перетворень» зазначено, що активізація процесів економічного зростання потребує удосконалити механізму і аналітичного інструментарію оцінювання впливу демографічних факторів на динаміку розвитку країни з використанням економетричних методів. Визначено, що одержання другого демографічного дивіденду через інтенсифікацію накопичення людського (інтелектуального) капіталу і раціоналізацію структури заощаджень та інвестицій є пріоритетом.
Обґрунтовано, що політика економічного розвитку має спиратися на модель оптимального фінансування людського капіталу за рахунок як публічних, так і приватних ресурсів. Детерміновано категорію продуктивних публічних видатків у забезпеченні демографічної стійкості, окреслено роль приватних інвестицій, що спрямовуються на розвиток людського капіталу.
