Дисертацію присвячено дослідженню особливостей правового забезпечення діяльності господарських організацій великого бізнесу в Україні. На основі системного аналізу положень теорії господарського права, вітчизняного й зарубіжного законодавства, практики його застосування сформульовано науково обґрунтовані висновки, пропозиції і рекомендації, спрямовані на вдосконалення чинного вітчизняного законодавства у досліджуваній сфері.
У роботі встановлено, що в національній економіці протягом останніх тридцяти років розвитку, сформувалось її ядро у вигляді сукупності господарських організацій, що за своїми кількісними та якісними економічними та іншими параметрами утворюють окрему категорію – господарські організації великого бізнесу. Їх ключовою властивістю є макросуб’єктність у системі відносин економічної влади за властивою їм спроможністю впливати на агрегатні макроекономічні показники функціонування національної економіки. У зв’язку з цим, визнано, що відносини держави та господарських організацій великого бізнесу значною мірою відбуваються у по-за правовому форматі, адже поняття, місце, роль та розвиток господарських організацій великого бізнесу не отримали господарсько-правової кваліфікації та врегульованості, а їх відносини з державою та її інституціями-суб’єктами організаційно-господарського впливу, не отримали характер окремого об’єкту державної економічної політики, не стали самостійним об’єктом державного програмування та регулювання.
Дисертанткою обґрунтовано положення про те, що процеси консолідації активів, що спричинили значні зміни у середовищі національних підприємств, призвели до створення великих корпоративних структур холдингового типу, які потенційно спроможні забезпечити високу концентрацію капіталу, широко впроваджувати інноваційні розробки та залучати значні інвестиції, нарощувати конкурентоздатність та бути суб’єктами зовнішньоекономічної експансії на зовнішніх ринках, що інтегрують національну економіку до світової, а відтак формування та розвиток таких структур за певних умов може збігатися з національними економічними інтересами.
Доведено, що сутність державної політики щодо господарських організацій великого бізнесу полягає у досягненні засобами організаційно-господарського впливу балансу між економічно доцільним рівнем економічної концентрації у діяльності таких організацій та негативною тенденцією до олігополізації та монополізації ринків товарів та послуг з їх боку. Особливу суспільно-політичну небезпеку являє собою ризик та реальні вияви трансформацій економічної влади над ринками з боку таких організацій у політичну та інформаційну суспільні влади.
Відтак, процеси формування господарських організацій великого бізнесу, їх розвиток, масштаби впливу на відповідні ринки, їх ефективність та суспільна відповідальність мають стати окремим об’єктом моніторингу, стратегії економічного розвитку та цілеспрямованого впливу з боку держави, окремим інститутом господарського права та законодавства.
Авторкою аргументовано необхідність викладення ч. 5 ст. 126 Господарського кодексу України у новій редакції, де зазначити, що: «Холдингова компанія – це юридична особа (материнська компанія), яка володіє, користується, а також розпоряджається холдинговими корпоративними пакетами акцій (часток, паїв) двох або більше корпоративних підприємств (крім пакетів акцій, що перебувають у державній власності), що знаходяться з нею у відносинах контролю-підпорядкування, та несе субсидіарну відповідальність перед кредиторами таких корпоративних підприємств».
