Дисертацію присвячено кримінальній відповідальності за втручання в діяльність захисника. Розкрито стан дослідження проблеми. Констатовано, що на монографічному рівні в Україні немає комплексних системних напрацювань із зазначеної проблематики. Установлено, що чимало питань, які стосуються відповідальності за це кримінальне правопорушення, є дискусійними, а окремі з них – або взагалі не розглядались на науковому рівні, або їхньому вивченню приділяється недостатньо уваги.
З’ясовано принципи та передумови криміналізації, враховані законодавцем при встановленні кримінальної відповідальності за втручання в діяльність захисника. Вказано, що соціальна обумовленість криміналізації в цьому випадку була детермінована головним чином об’єктивними реаліями – негативними тенденціями стану правової культури громадян України.
Проводиться порівняльний аналіз вітчизняного й зарубіжного досвіду кримінально-правової охорони діяльності захисника. Наголошено, що спосіб встановлення кримінальної відповідальності за втручання в діяльність захисника, використаний в КК України, є хоч і не поширеним, але не унікальним. Зазначено, що низка зарубіжних країн містять в своєму законодавстві подібну до ст. 397 КК України норму. Однак кримінально-правова заборона втручання в професійну діяльність осіб, які здійснюють захист, або перешкоджання їй, реалізується у зарубіжних країнах, зокрема, і шляхом встановлення кримінальної відповідальності за вчинення (або не вчинення) службовими особами діянь, які тягнуть істотні порушення прав і гарантій осіб, у тому числі під час здійснення ним професійної діяльності з надання правової допомоги.
Наголошено на тому, що безпосередній об’єкт досліджуваного складу є двокомпонентним, тобто складним, комплексним. Визначено, що потерпілим у складі втручання в діяльність захисника є, власне особа, яка здійснює функцію захисту (обов'язковий потерпілий), а також особа, чиї права захищаються (факультативний потерпілий – підозрюваний, обвинувачений, підсудний, виправданий, особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, а також особа, щодо якої передбачається розгляд питання про видачу її іноземній державі (екстрадицію).
Зроблено висновок, що об’єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ст. 397 КК України, виражається у вчиненні перешкод до здійснення правомірної діяльності потерпілого шляхом активної або пасивної вольової протиправної поведінки, направленої на порушення професійних прав та гарантій діяльності захисника з надання правової допомоги у кримінальних або адміністративних провадженнях.
Наголошено, що під здійсненням правомірної діяльності захисника з надання правової допомоги слід розуміти здійснення захисником чи представником особи з надання правової допомоги будь-яких законних заходів щодо захисту прав та інтересів фізичних осіб під час здійснення кримінального чи адміністративного судочинства, які здійснюються у передбаченому чинним законодавством порядку і не забороненими законом засобами і способами, за умови, що така діяльність є професійною.
Аналіз юридичної літератури, судової практики дав змогу зробити висновок про те, що суб’єктом більшості кримінальних правопорушень, які полягають у перешкоджанні діяльності захисника, є «фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку».
За результатами аналізу суб’єктивної сторони кримінального правопорушення запропоновано в нормі ст. 397 КК передбачити мету як обов’язкову ознаку суб’єктивної сторони складу втручання в діяльність захисника.
Визначено, що обов’язковою передумовою ефективного застосування кримінальної відповідальності за втручання в діяльність захисника виступає правильна й точна кваліфікація вчиненого посягання за ст. 397 КК України.
Зазначено, що кримінальна відповідальність за втручання в діяльність захисника – це застосування до особи, яка вчинила вказане діяння, офіційного осуду, вираженого в обвинувальному вироку суду, а також подальше обмеження її особистих, майнових та інших прав в межах, що відповідають видам та розмірам покарань, встановлених санкціями ст. 397 КК України, та стану судимості особи за вказане кримінальне правопорушення.
Основним елементом кримінальної відповідальності за втручання в діяльність захисника є сукупність обмежень прав і свобод, які визначені в передбаченому законодавцем кримінальному покаранні за вказане кримінальне правопорушення – у санкціях ч. 1 та ч. 2 ст. 397 КК.
Зроблено висновок, що санкції ст. 397 КК, які визначають межі кримінальної відповідальності за втручання в діяльність захисника, здебільшого відповідають науково обґрунтованим вимогам.
