Зрілість політичних систем сучасності має низку показників, серед яких – модель взаємовідносин держави і суспільства. Характеристиками цієї моделі можуть виступати такі показники, як розвинутість громадянського суспільства в частині впливовості його інститутів, відчуття захищеності населення (соціальної, правової, інформаційної тощо), рівень політичної і правової культури громадян, стан громадянської освіти, сальдо міграції держави, реальні практики реалізації конституційного права громади на управління територією. Останній показник в Україні має міждисциплінарну природу як у контексті теоретико-методологічних підходів наукового вивчення, так і в самих практиках впровадження.
Результатом компаративного аналізу стало виявлення специфіки світових та вітчизняних практик впровадження децентралізації в частині їх політико-правового забезпечення, суспільного діалогу та успішних локальних кейсів. Визначено, що політико-правове забезпечення процесу впровадження децентралізації у Франції, Польщі та Україні базується на Європейській хартії місцевого самоврядування та наявності реальних практик організації публічної влади на трьох рівнях: центральний (національний), місцевий (локальний), проміжний (регіональний).
У ході дослідження будо визначено два кейси діалогу суспільства і держави у контексті державної регіональної політики. Перший кейс – це практична взаємодія, що відбувається завдяки розвинутому громадянському суспільству за допомогою: бюджету громадських ініціатив, громадських рад та консультативних органів, асоціацій громадських організацій, експертного та проєктного середовища, громадського контролю. Другий кейс (провладний) - має меті лише залучення громадськості до організації владних ініціатив. Функціонування кейсів залежить від моделі місцевого самоврядування конкретної держави та стартових умов проведення реформи. Доведено, що втілення реформи децентралізації в Україні, на основі європейського досвіду, відбувається з використання існуючих моделей управління територіями. У побудові практик менеджеризму використовується поєднання державного, регіонального й локального принципів управління, що мають на меті делегування повноважень і встановлення контролю між центром та регіоном за принципом субсидіарності.
У роботі обґрунтовано, що оцінка регіональної політики в регіоні залежить від індикаторів ефективності територіальних громад. Під час дослідження було проаналізовано декілька систем індикаторів, що містяться у трьох підходах: внутрішньому, зовнішньому, локальному (авторському). Авторський підхід було запропоновано автором для використання Вінницькою облдержадміністрацією, що містив наступні індикатори: - динаміка демографічної ситуації в громаді; - співвідношення природнього скорочення населенні і міграції; - вікова структура населення в громаді; - рівень дотаційності бюджетів за відповідний рік; - питома вага видатків на утримання апарату управління у власних ресурсах; - діяльність соціальної та адміністративної інфраструктури; - фактичні капітальні видатки на 1-го мешканця територіальної громади. Визначено успішний кейс впровадження реформи децентралізації на прикладі Вінницької області. У досліджуваних громадах Вінниччини помітно змінилася структура місцевих бюджетів, відбулася активізація мешканців громади, які стали долучатися до консультацій та громадських слухань, відбулось створення ЦНАП, нових медичних амбулаторій та опорних шкіл, реставрація пам’яток культури та активізація культурного життя.
Ключові висновки кваліфікаційної наукової праці довели, що у великих за своєю площею державах, з усталеною практикою впливу недержавних інститутів на державну політику та успішними локальними практиками самоврядування, слід очікувати формування діалогу між державою і суспільством шляхом ініціатив «знизу», що сприятиме модернізації системи владних відносин в бік «уряду професіоналів», розгалуженої системи представництва локальних територій на загальнонаціональному рівні, легітимності державних інститутів та демократизації політичної системи.
