Дисертація є одним із перших у вітчизняній науці трудового права спеціальним комплексним дослідженням теоретичних та практичних проблем правової регламентації вимог до працівників за законодавством України.
У дисертації визначається поняття вимог до працівників на підставі аналізу спеціальної літератури, чинного законодавства України, проекту Трудового кодексу України. Вимоги до працівників є насамперед системою норм, правил, встановлення відповідності яким є необхідним для прийняття особи на роботу та її виконання.
Вимоги до працівників як трудоправову категорію доцільно розглядати як передбачені визначеними законом способами конкретні обставини, стани, умови, встановлення відповідності яким є необхідним для прийняття особи на роботу (конкретну посаду) та її виконання.
Визначення відповідності працівників установленим вимогам слід визнавати одним із етапів процедури укладення трудового договору (у передбачених законом випадках – контракту) зі здійсненням усіх правових дій і вжиттям заходів, передбачених законодавством, без яких особа не може бути прийнята на роботу в якості працівника. Встановлення відповідності працівника передбаченим вимогам є також складовою процедури професійного добору працівників роботодавцем.
На підставі аналізу актів чинного законодавства, проекту Трудового кодексу України визначено систему вимог до працівників, що включає: вимоги до кваліфікації та професійної компетентності працівників (професійно-кваліфікаційні вимоги), вимоги до віку, стану здоров’я, фізичного та психічного стану, наявності громадянства України, права голосу, проживання певного часу на території України, володіння державною мовою відповідного рівня, застосування державної мови під час виконання службових обов’язків, володіння іноземною мовою, вимоги до дієздатності, відсутності судимості, вимоги до особистих і моральних якостей, професійної етики і доброчесності, вимоги щодо несумісності та інші вимоги.
У дисертації виокремлено основні ознаки вимог до працівників, до яких віднесено такі: 1) встановлюються визначеними законом способами; 2) норми, що їх закріплюють, є імперативними, а самі вимоги – обов’язковими для застосування як при укладенні трудового договору (контракту), так і під час виконання трудових (службових) обов’язків; 3) вимоги до працівників встановлюються у вигляді конкретних обставин (вимоги до освітнього рівня, володіння державною мовою, тривалості проживання та ін.), станів (наявність громадянства, фізичного і психічного стану, який дозволяє здійснювати певну діяльність та ін.), умов (ліцензійні умови провадження освітньої діяльності та ін.); 4) встановлюються із додержанням визначених законодавчих меж; 5) відповідність працівника встановленим вимогам визначається у передбачених законодавством формах; 6) невідповідність працівника встановленим вимогам тягне за собою певні правові наслідки.
Визначено складові правового механізму забезпечення вимог до працівників, елементами якого є: нормативне закріплення вимог до працівників; визначення відповідності працівника встановленим вимогам; правові наслідки невідповідності працівника встановленим вимогам.
Здійснено класифікацію вимог до працівників за різними підставами. За змістовною ознакою виокремлено професійно-кваліфікаційні вимоги, вимоги до віку, стану здоров’я, наявності громадянства, володіння державною мовою, вимоги до особистих і моральних якостей працівників, інші вимоги до працівників. За суб’єктною ознакою запропоновано виділяти загальні, спеціальні та додаткові вимоги до працівників. За способом встановлення виокремлено вимоги до працівників, встановлені законодавством, і вимоги, встановлені установчими документами організації (закладу), локальними нормативно-правовими актами.
Визначено такі законодавчі межі встановлення вимог до працівників: 1) встановлення вимог до працівників передбаченими законом способами; 2) обов’язкове дотримання принципу недопущення дискримінації у сфері праці; 3) чітке законодавче закріплення випадків і форм встановлення вимог до працівників роботодавцем; 4) закріплення переліку вимог до працівників, які можуть встановлюватися тільки законом; 5) заборона вимагати деякі відомості та документи, подання яких не передбачено законодавством, 6) дотримання законодавства про захист персональних даних працівника.
Сформульовано пропозиції про вдосконалення ст. 22 Кодексу законів про працю України, ст. 26 проекту Трудового кодексу України в частині регламентації вимог до працівників. Доведено необхідність доповнення чинного КЗпП України окремою статтею 24-1 «Вимоги до працівників», нормами якої варто закріпити поняття та перелік вимог до працівників, способи їх встановлення, правило про відповідність зазначених вимог чинному законодавству, способи (форми) і порядок визначення відповідності працівника встановленим вимогам, а також правові наслідки виявленої невідповідності. В останньому випадку відмову в прийнятті на роботу (зайнятті певної посади) слід визнавати обґрунтованою.
