У дисертації здійснено комплексне дослідження конституційно-правових засад проведення загальнодержавного референдуму, розкрито теоретико-методологічні та науково-практичні аспекти зазначеної проблематики. Встановлено, що загальнодержавний референдум – це форма прямого народовладдя, котра передбачає управління державними справами та вирішення питань загальнодержавного масштабу шляхом здійснення громадянами безпосереднього волевиявлення з питань, передбачених законодавством. Загальнодержавний референдум є достойним доповненням до діяльності представницького органу державної влади, оскільки дозволяє народові виражати свою волю безпосередньо. Застосування референдуму як форми безпосереднього виявлення волі громадян сприятиме зменшенню кількості корупційних випадків у межах державно-владних органів, а також становитиме їм фактично доцільну противагу (за умови, що конституційно-правові вимоги щодо порядку організації та проведення референдуму будуть дотримані). Запропоновано виділяти такі етапи розвитку загальнодержавного референдуму в Україні: 1991-1996 рр. – прийняття Закону України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» 3 липня 1991 року; 1996-2000 рр. – референдум 1 грудня 1996 року (що мав наслідком прийняття Акту проголошення незалежності України); закріплення основних засад порядку організації та проведення загальнодержавного референдуму в Україні у Розділі ІІІ Конституції України «Вибори. Референдум»; 2000-2012 рр. – проведення всеукраїнського референдуму 16 квітня 2000 року (щодо зменшення кількості народних депутатів у парламенті, зміну моделі парламенту на двопалатну, встановлення додаткових підстав для розпуску парламенту главою держави, а також обмеження депутатської недоторканності), котрий так і не мав своїм наслідком внесення змін до законодавства; 2012-2018 рр. – прийняття 6 листопада 2012 року Закону України «Про всеукраїнський референдум» та подальше визнання його неконституційним Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 57 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про всеукраїнський референдум» від 26.04.2018 року; 2018 р. – 25 січня 2021 р. – робота у напрямку законодавчого врегулювання інституту загальнодержавного референдуму, розробка та подання відповідних законопроєктів, підготовка до другого читання проєкту Закону про народовладдя через всеукраїнський референдум, котрий був ініційований Президентом України; 26 січня 2021 року – до сьогодні – період, що розпочинається з моменту прийняття Закону про народовладдя через всеукраїнський референдум. Встановлено, що в сучасних демократичних державах законодавець прагне виробити найбільш досконалу модель інституту референдуму, у тому числі і загальнодержавного, оскільки останній відіграє неабияку участь у конституційному будівництві. При цьому ініціювання щодо проведення референдумів за конституційним законодавством багатьох зарубіжних держав є можливим, як правило, не лише органами державної влади, але і безпосередньо громадянами. Часто у конституціях зарубіжних держав встановлюються певні умови щодо легітимації референдумів. Як правило, йдеться про регламентацію кількості громадян, котрі здійснювали волевиявлення, а також голосували «за» пропозицію, котра виносилась на референдум (Польща, Італія, Австрія, Естонія). Щодо визначення таких умов на конституційному рівні слід зауважити, що здебільшого встановлюється необхідність участі більшості виборчого корпусу. В аспекті легітимації в основних законах може бути регламентовано кількість голосів щодо питання – більше половини з усіх, що були отримані.
