Дисертацію присвячено обґрунтуванню та удосконаленню теоретико-методичних основ і розробці практичних рекомендацій щодо управління конкурентоспроможністю агропродовольчої продукції України.
У дисертаційній роботі узагальнено теоретико-методологічні основи управління конкурентоспроможністю агропродовольчої продукції України, поглиблено теоретичну сутність понять “конкуренція”, “конкурентоспроможність агропродовольчої продукції”, “управління конкурентоспроможністю агропродовольчої продукції”; розглянуто класифікаційні ознаки конкуренції; охарактеризовано процес управління конкурентоспроможністю товару (продукції); визначено поняття “система управління конкурентоспроможністю агропродовольчої продукції”; здійснено детальний аналіз підходів до управління конкурентоспроможністю продукції; наведено сучасну методологію оцінювання конкурентоспроможності продовольчої продукції тощо.
З огляду на розглянуті загальні теоретико-методологічні основи конкуренції і конкурентоспроможності продукції в ринкових умовах подано авторське визначення поняття “конкурентоспроможність агропродовольчої продукції”, оскільки саме ця продукція є об’єктом дисертаційного дослідження. Теоретично доведено, що конкурентоспроможність агропродовольчої продукції – це система якісних і економічних параметрів (показників) та сукупності споживчих властивостей основних видів продукції продовольчого комплексу, які відповідають санітарно-гігієнічним і екологічним вимогам під час їх споживання та задовольняють потреби потенційних покупців і забезпечують виробникам агропродовольчої продукції ефективну прибуткову довготермінову виробничо-комерційну діяльність порівняно з конкурентами на продовольчих ринках.
У роботі виділено основні показники, які характеризують конкурентоспроможність агропродовольчої продукції, до яких віднесено: затрати на виробництво продукції продовольства (собівартість продукції); ступінь насичення ринку певним видом продукції; ціни реалізації готової агропродовольчої продукції за каналами розподілу; рівень купівельної спроможності споживачів; рівень рентабельності та виробництва окремих видів продовольчої продукції; норма прибутку продукції продовольства тощо.
Згруповано наукові підходи до розуміння поняття “управління конкурентоспроможністю продукції” у дві групи: 1) класичні підходи, до яких автор відносить процесний, системний, синергетичний, ситуаційний, структурний, функціональний, відтворювально-еволюційний та інші; 2) специфічні підходи – логічний, маркетинговий, інноваційний, глобальний, інтеграційний, оптимізаційний, підхід на основі концепції “продовольчої безпеки” та ін.
Обґрунтовано та доведено необхідність введення нового авторського підходу до усього ряду підходів до забезпечення конкурентоспроможності продукції – підходу на основі концепції “продовольчої безпеки”, який, на відміну від існуючих як класичних, так і специфічних підходів, передбачає не лише врахування економічних, організаційних, інноваційних та інших конкурентних переваг конкретної продукції, а й формування системи кількісних і якісних показників, дотримання яких забезпечить уникнення як економічної, так і продовольчої небезпек, оскільки йдеться про конкурентоспроможність продовольчої продукції, що є об’єктом дослідження.
Детально охарактеризувавши велику кількість наявних методологій оцінювання конкурентоспроможності продукції, побудовано загальну схему визначення комплексного показника рівня її конкурентоспроможності.
У роботі проведено аналіз та аналітичне оцінювання передумов і сучасного стану агропродовольчих ринків в Україні; оцінено експортний потенціал вітчизняних виробників сільськогосподарської продукції за допомогою таких показників: індексів виявленої порівняльної переваги, фак-тичних порівняльних переваг; відносних торговель¬них переваг; відносної експортної конкурентоспроможності; відносної залежності від імпорту та інших; розраховано показники, що на міжнародному рівні оцінюють конкурентоспроможність вітчизняної продовольчої продукції.
На основі детального аналізу вітчизняного ринку цукру упродовж 1990–2020 рр. виокремлено такі його тенденції: поступове укрупнення компаній-виробників цукру; закриття заводів, не інтегрованих у компанії, та збільшення кількості вертикально інтегрованих підприємств; збільшення витрат на вирощування цукрового буряку; зменшення прибутковості виробництва; зниження конкурентоспроможності бурякового цукру внаслідок розвитку низькозатратного виробництва цукру із цукрової тростини тощо. Аналітична оцінка стану ринку продовольчої продукції тваринництва засвідчила, що головною особливістю розвитку ринку м’яса та м’ясопродукції є те, що в Україні цей ринок більшою мірою розвивається за рахунок імпорту дешевої мороженої яловичини, свинини і харчових субпродуктів, а не за рахунок розширення власного виробництва сировини та м’ясопродукції.
