Печко В. В. Інститут застосування примусових заходів медичного характеру в кримінальному процесі України

English version

Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії

Державний реєстраційний номер

0822U100384

Здобувач

Спеціальність

  • 081 - Право. Право

29-12-2021

Спеціалізована вчена рада

ДФ 11.737.019

Донецький державний університет внутрішніх справ

Анотація

Запропоновано визначення категорії інституту примусових заходів медичного характеру в кримінальному процесі – як визначену на основі загальних й спеціальних засад кримінального процесу сукупність правових норм, що регулюють відносини між державою та неосудними, обмежено осудними особами, які вчинили суспільно небезпечні діяння, та полягають у примусовому застосуванні лікувально-реабілітаційних заходів, з метою вилікування таких осіб чи поліпшення стану їх здоров'я, а також запобігання вчиненню ними нових кримінальних правопорушень, а також виконання завдання кримінального провадження. Визначено загальні та спеціальні засади інституту примусових заходів медичного характеру, де до загальних засад віднесені засади, відповідно до статті 7 чинного КПК України. До спеціальних засад примусових заходів медичного характеру віднесено принцип невідкладного психіатричного огляду, принцип конфіденційності, принцип медикаментозного лікування та презумпцію психічного здоров'я, принцип добровільності (в межах обмеженої осудності), принцип доступності до сучасного рівня наукових знань, принцип надання освітніх та соціальних послуг, принцип психологічної та соціальної реабілітації. Встановлено, що в національному законодавстві не створено механізму відшкодування шкоди потерпілому від суспільно небезпечного діяння, вчиненого неосудною особою, та наголошено на доцільності створення спеціального державного фонду для здійснення відшкодувань потерпілим від насильницьких злочинів. Доведено, що у разі отримання інформації про перебування особи на обліку в психіатричному закладі охорони здоров'я або наявності у такої особи психічної хвороби, письмове повідомлення про підозру має вручатися захиснику такої особи або її законному представнику. У випадку, коли повідомлення особі про підозру було здійснено без участі захисника або законного представника особи щодо якої встановлені підстави, передбачені п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 503 КПК України, наголошено на доцільності повторного вручення повідомлення про підозру з урахуванням правил, передбачених главою 39 КПК України.

Файли

Схожі дисертації