Дисертаційна робота, ґрунтуючись на аналізуванні законодавства України, міжнародних нормативно-правових актів, судової практики, правової доктрини, має на меті визначити сутність та розкрити особливості адміністративно-правового статусу суддів вищих спеціалізованих судів в Україні, а також на основі опрацювання вітчизняного досвіду й досвіду зарубіжних країн виявити недоліки і прогалини в законодавстві та з’ясувати перспективи його подальшого вдосконалення. У результаті проведеного дослідження сформульовано низку висновків та пропозицій, що полягають у такому. Доведено, що поняття адміністративно-правового статусу є складним та системним, а отже, може трактуватися в трьох розуміннях, систематизувавши які, можна констатувати, що роль адміністративно-правового статусу в процесі побудови правової держави та зміцненні адміністративно-правових відносин обумовлена необхідністю чіткого визначення компетенції суб’єктів, які беруть участь у визначених відносинах, для того щоб не створити умов для порушення правових приписів і водночас сприяти задоволенню інтересів учасників адміністративно-правових відносин. Доведено, що важливість та значущість посади судді обумовлює існування певних чітких вимог, яким повинна відповідати особа, яка претендує на зайняття посади судді. Такі вимоги стосуються як професійних якостей такого спеціаліста, так і особистісних. Зазначені вимоги можуть бути загальними, тобто характерними для всіх суддів, а також специфічними, а саме: притаманними лише суддям вищих спеціалізованих судів та обумовленими специфікою підсудності конкретного Вищого спеціалізованого суду. Наголошено, що можливість установлювати ті чи інші специфічні вимоги до претендентів на посаду судді у вищих спеціалізованих судах закріплена в Основному законі, що передбачає можливість для суддів спеціалізованих судів відповідно до Закону встановлювати інші вимоги щодо освіти й стажу професійної діяльності. Щодо деталізації цієї конституційної норми, то вона міститься в Законі України «Про судоустрій та статус суддів» стосовно вимог до кандидатів на посаду судді Вищого спеціалізованого суду з питань інтелектуальної власності та в Законі України «Про Вищий антикорупційний суд» стосовно вимог до кандидатів на посаду судді Вищого антикорупційного суду. До специфічних вимог до кандидатів на посаду судді вищого спеціалізованого суду належать: підтвердження за результатами кваліфікаційного оцінювання здатності здійснювати правосуддя у Вищому спеціалізованому суді з питань інтелектуальної власності або Вищому антикорупційному суді та альтернативне існування однієї з таких підстав: стажу роботи на посаді судді (не менше ніж три роки для претендента на посаду судді Вищого спеціалізованого з питань інтелектуальної власності та не менше ніж сім років для претендента на посаду судді Вищого антикорупційного суду) або досвіду вузькопрофільної професійної діяльності (не менше п’яти років для претендента на посаду судді Вищого спеціалізованого з питань інтелектуальної власності та не менше семи років для претендента на посаду судді Вищого антикорупційного суду). Крім того, для претендента на посаду судді Вищого антикорупційного суду передбачена й можливість урахування наявності наукового ступеня у сфері права та стажу наукової роботи у сфері права щонайменше сім років. Запропоновано визначення повноважень судді Вищого спеціалізованого суду, якими необхідно вважати закріплену за суддею в установленому законодавством порядку здатність на здійснення покладених на нього функцій із відправлення правосуддя в межах вимог спеціалізації та інстанційності. Дисертант наполягає, що для забезпечення належного рівня здійснення правосуддя у вищих спеціалізованих судах доцільно, передбачити, що суддями цих судів можуть бути лише особи, які мають науковий ступінь кандидата (доктора) юридичних наук або доктора філософії за спеціальністю 081 «Право». Акцентовано на важливості відновлення кримінальної відповідальності а винесення суддею неправосудного рішення. Адже існуюча нині ситуація фактично допускає будь-який зовнішній вплив на процес ухвалення рішення, крім корупційного. Водночас звертається увага на важливість чіткого формулювання сутності поняття «неправосудне» задля уникнення неоднозначності його тлумачення. Наголошено, на важливості удосконалення підходу відносно недоторканості суддів вищих спеціалізованих судів України.
