У досліджені систематизували наукові підходи до проблеми стратегічного управління в умовах забезпечення публічної безпеки, виокремленні сучасні світові моделі забезпечення публічної безпеки, запропоновані інноваційні шляхи удосконалення системи стратегічного управління в умовах забезпечення публічної безпеки.
В роботі систематизовані сучасні наукові дослідження з питань формування та забезпечення публічної безпеки та виокремлено шість кластерів таких наукових підходів, зокрема: наукові підходи щодо ототожнення поняття «публічна безпека» та «громадська безпека» та «громадський порядок». Так, поняття публічна безпека аналізують з точки зору забезпечення громадського порядку; публічну безпеку аналізують через діяльність правоохоронних органів та їх територіальних підрозділів, а також через функціональні обов’язки, зокрема: забезпечення публічної безпеки і порядку; охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; протидії злочинності та ін.; публічну безпеку розглядають як форму суспільної безпеки, тобто таке існування сучасного суспільства, де виключені будь-які серйозні загрози та проблеми для життєдіяльності суспільства; публічну безпеку розглядають як засоби профілактики і попередження ризиків нещасних випадків, дорожніх пригод, прийняття заборонних заходів з експлуатації старих (небезпечних) будівель і в цілому - превенції будь-яких загроз територіальній громаді і окремій особі в межах цієї громади. Таким чином, розглядають публічну безпеку з точки зору функціонування безпекового середовища територіальної громади; публічну безпеку аналізують з точки зору забезпечення безпеки публічних заходів та мирних зібрань. Публічна безпека аналізується з точки зору попередження адміністративних правопорушень; публічну безпеку розглядають як забезпечення спокою, обстановку впевненості в надійності та ефективності захисту від ймовірних злочинів та інших протиправних посягань, у наявності для цього відповідних гарантій, відчуття безпеки, на яку можна покластися, в якій впевнені громадяни, утворює такий стан суспільної та особистої свідомості, такий соціальний настрій, який характеризується відсутністю загроз життю і здоров’ю, свободі, недоторканості та безпеці людей, власності та іншим цінностям, коли люди почувають себе в безпеці і вільними від страху. Тобто публічну безпеку аналізують з точки зору попередження кримінальних правопорушень.
Обґрунтовано, що поняття «публічна безпека» – це сукупність інструментів, методів, заходів, спрямованих на збереження порядку та суспільних цінностей, охорону здоров’я, правопорядку та життєдіяльності держави та її громадян. Водночас, публічна безпека – це такий стан суспільства та держави, що забезпечує нормальне функціонування державної організації й реалізації її інтересів, збереження життя, здоров'я та майна людей, а також користування правами й свободами, гарантованими конституцією та іншими правовими приписами. Основними ознаками публічної безпеки є: постійність, структурність, системність, альтернативність, визначеність, конкретність, результативність, напрямок дії. Стратегічне управління публічною безпекою – це системна діяльність органів влади з формування та реалізації комплексної концепції щодо забезпечення безпекового середовища життєдіяльності суспільства, попередження загроз, які виникають у повсякденному житті суспільства, прогнозування негативних наслідків та позитивних явищ у сучасному суспільстві.
Автором виокремлено шість кластерів проблем стратегічного управління у сфері публічної безпеки: відсутність законодавчого визначення поняття «публічна безпека», тому дуже складно сформувати відповідні ефективні заходи забезпечення публічної безпеки; поняття «публічна безпека» частіше аналізують фахівців у сфері правознавства з точки зору захисту громадського порядку; публічну безпеки забезпечують спеціально уповноважені органи державної влади, зокрема, органи Національної поліції України, Національної гвардії України; відсутні державні стратегічні та програмні документи щодо забезпечення публічної безпеки. Саме правоохоронна функції зазначених органів визначається охоронної функцією правової системи та правоохоронної функцією держави; відсутні професійні фахівців, які б здійснювали системний аналіз забезпечення публічної безпеки, визначали загрози та управляли такими загрозами з метою їх мінімізації; відсутня дієва співпраця органів державної влади та інститутів громадянського суспільства щодо формування дієвих заходів забезпечення публічної безпеки, формування стратегічних планів та здійснення стратегічного планування системи публічної безпеки.
