У дисертаційній роботі здійснено теоретичне обґрунтування публічного
управління інноваційним розвитком сфери зайнятості населення та розроблено
практичні рекомендації щодо удосконалення діяльності органів публічної влади
у цій сфері.
Встановлено, що у нових соціально-економічних умовах в Україні
зростає актуальність публічного управління інноваційним розвитком сфери
зайнятості населення, оскільки підвищення конкурентоспроможності
національної економіки неможливе без радикальних змін у відтворенні та
ефективному використанні людської праці. Для подолання таких негативних
тенденцій як високий рівень безробіття, низька динаміка створення нових
робочих місць, дисбаланс у структурі попиту та пропозиції робочої сили, до
яких додалися такі виклики як військова російська агресія, окупація Криму і
частини Донецької та Луганської областей, пандемія COVID-19, зростання
трудової міграції, потрібне удосконалення системи управління у сфері
зайнятості та впровадження інноваційного типу зайнятості, який
характеризується гнучкістю, динамічністю, ефективністю, передбачає постійне
оновлення змісту та форм зайнятості, реалізацію освітнього і творчого
потенціалу населення у сфері праці, створення нових типів праці.
Аргументовано, що дослідження публічного управління інноваційним
розвитком сфери зайнятості населення потребує розробки та запровадження
заходів, спрямованих на формування інноваційної моделі зайнятості,
впровадження нових підходів у публічному управлінні сферою зайнятості,
визначення нагальних потреб у трудових ресурсах та їх адаптації до актуальних
тенденцій ринку праці, формування суспільного запиту на підготовку,
перепідготовку фахівців у різних сферах діяльності на основі сучасних освітніх
технологій.
Сформовано основні завдання органів публічного управління сферою
зайнятості в Україні, до яких зараховано: вироблення науково обґрунтованого
прогнозування процесів, що відбуваються на ринку праці, формування
відповідної стратегії, поточних і довгострокових програм зайнятості;
координація інтересів всіх суб’єктів управління процесом зайнятості;
стимулювання процесів соціально-економічного розвитку для вирішення
проблем зайнятості; переорієнтація курсу вирішення соціальних проблем на
розширення ринку праці, організацію допомоги в наданні або пошуку роботи
усім, хто бажає працювати; моніторинг і аналіз результатів політики зайнятості;
контроль виконання визначених завдань.
Визначено, що метою публічного управління у сфері інноваційного
розвитку сфери зайнятості є створення умов для максимально можливої
зайнятості населення шляхом правових, економічних і адміністративноорганізаційних методів регулювання, підвищення якості та
конкурентоспроможності робочої сили, сприяння розвитку інноваційного типу
зайнятості.
Сформульовано поняття публічного управління інноваційним розвитком
сфери зайнятості як діяльності органів публічної влади, спрямованої на
забезпечення продуктивної й ефективної зайнятості; досягнення
збалансованості на ринку праці; створення нових робочих місць та постійної
перепідготовки фахівців у відповідності до актуальних потреб інноваційної
економіки, розвитку інноваційної діяльності на основі концепції «Індустрія
4.0»; підвищення продуктивності праці та посилення конкурентоспроможності
робочої сили шляхом впровадження системних правових, організаційних
економічних змін.
Встановлено, що основними принципами публічного управління
інноваційним розвитком сфери зайнятості населення є принципи стабільності,
системності, адекватності, збалансованості, законності, пріоритету досягнення
повної, продуктивної і вільно обраної зайнятості, гармонізації інтересів
найманих працівників, роботодавців і суспільства, комплексності. Доведено,
що до методологічних принципів політики зайнятості, актуальних для України,
доцільно зарахувати принцип субсидіарності, оскільки в умовах децентралізації
має здійснюватися зміна підпорядкованості цілей, завдань управління
зайнятістю на державному, регіональному та локальному рівнях.
Доведено, що публічне управління інноваційним розвитком сфери
зайнятості населення України в умовах трансформаційних змін здійснюється з
урахуванням наявного соціально-економічного стану України і передбачає
інклюзивність ринку праці, його адаптацію до демографічних змін, підвищення
продуктивності праці, активну підтримку формування нових вмінь, навичок та
підвищення кваліфікації як працюючих, так і майбутніх фахівців, забезпечення
соціального захисту населення від безробіття.
Систематизовано основні функції органів публічної влади у сфері
зайнятості населення (прогностично-цільова, організаційно-правова,
координуючо-регулююча, мотиваційно-стимулююча, консолідуюча,
інформаційна, соціальна, контролююча, корегуюча) та механізми, необхідні для
реалізації політики зайнятості та її інноваційного розвитку (нормативноправовий, організаційний, мотиваційний, інформаційний). Запропоновано
комплексний механізм державного регулювання інноваційного розвитку сфери
зайнятості.
