При побудові тренувально-реабілітаційних навантажень у футболі, зокрема після ушкодження надп’ятково-гомілкового суглобу (НГС), особливий інтерес з боку тренерів, лікарів та фізичних терапевтів викликають спортсмени з гіпермобільністю суглобів (ГМС), що може бути ознакою дисплазії сполучної тканини (ДСТ). Системне залучення сполучної тканини у диспластичний процес при ГМС впливає на стан опорно-рухового апарату та серцево-судинної системи, що необхідно враховувати при застосуванні реабілітаційних навантажень.
Результати. На І етапі проводилось дослідження розповсюдженості зовнішніх та кардіологічних ознак ДСТ серед осіб, які займаються оздоровчими та спортивними тренуваннями. На цьому етапі в дослідженні прийняли участь 247 осіб у віці від 7 до 40 років. На ІІ та ІІІ етапах дослідження для встановлення морфологічних особливостей та рівня аеробної продуктивності, а також впливу розробленої програми фізичної терапії було включено 46 футболістів, які мали гостре ушкодження зв’язкового апарату НГС. Пацієнтам основної групи призначали 12-тижневу програма фізичної реабілітації з урахуванням ступеню ГМС.
Серед спортсменів диспластикозалежні ознаки зустрічались у 23,9 %. Найбільш часто зустрічаються ГМС, плоскостопість, астенічна тілобудова, доліхостеномелія, порушення постави, килеподібна та лійкоподібна деформації грудної клітки. 56,5 % футболістів мали нормальну рухливість у суглобах, 30,4 % – помірну ГМС та 13,0 % – значну ГМС. Дослідження складу тіла в групах, розподілених за рівнем ГМС, вказало, що найнижчим рівень загальної рідини був в групі з вираженою ГМС і становив 41,1±2,3% (р<0,05).
Серед спортсменів частота кардіологічних ознак ДСТ склала 10,9 %. Найбільш часто зустрічались атипово розташовані хорди, додаткові хорди та пролапси клапанів.
Результати дослідження вказують на наявність зв’язку рівня ГМС з морфологією серця. Зі збільшенням ступеню ГМС зменшувався ударний об’єм лівого шлуночка (ЛШ), зростав діаметр аорти, більш тонкими були задня стінка ЛШ та міжшлуночкова перетинка, збільшувалось співвідношення Е/е’.
У спортсменів з ознаками ДСТ під час виконання фізичних навантажень величина фракції викиду ЛШ знижувалась раніше, вже на третьому ступені навантаження (р<0,05).
Рівень ФП у спортсменів з ДСТ був статистично значимо меншим, ніж в контрольній групі та складали 3,35±0,51 Вт/кг та 3,98±0,94 Вт/кг, відповідно (р<0,05). Зі збільшенням рівня ГМС відбувалось зменшення рівня ФП (р<0,05).
У футболістів із значною ГМС рівень приросту аеробної продуктивності в процесі тренувального циклу був меншим в середньому на 6,2±0,7 мл/хв/кг.
На початку ІІІ етапу дослідження показники повсякденної активності були значно знижені в обох підгрупах спостереження і складали 62,8±1,5% в основній групі та 64,3±1,3% в контрольній групі. Можливості виконувати спортивні навантаження досягли рівня 45,4±2,2 % та 46,8±1,7 %, відповідно.
Вже на 4 тижні застосування реабілітаційних програм різниця між відсотком здатності до виконання побутових навантажень між основною та контрольною групами досягла в середньому 8,4±0,1 % та за професійної здатності – 6,3±0,1 % (р<0,05). Також був кращим в основній групі показник за шкалою САІТ, показники динаміки статичної, динамічної рівноваги та нервово-м’язового контролю (р<0,05). Дослідження динаміки амплітуди рухів у НГС вказало на найбільший її рівень в основній групі. Спостерігалась позитивна динаміка фізичної працездатності в основній групі футболістів (р<0,05).
Серед спортсменів основної групи випадки повторних травмувань зустрічались у 21,7 %, а у групі контролю – у 73,9% (р<0,05).
Наукова новизна одержаних результатів. Вперше доведено позитивний вплив диференційованої програми терапевтичних вправ з урахуванням ступеню ГМС на рівень побутової та спортивної активності, самооцінку ступеню нестабільності, показники статичної та динамічної рівноваги, стан нервово-м’язового контролю в статичному та динамічному режимах, амплітуду тильного згинання у НГС, ФП та частоту повторних ушкоджень НГС впродовж одного року. Вперше встановлено, що при збільшенні рівня ГМС відбувається погіршення діастолічної функції лівого шлуночка серця. Вперше представлено особливості складу тіла у футболістів з ГМС.
Практичне значення одержаних результатів. Розроблено, обґрунтовано та впроваджено в практику охорони здоров’я програма фізичної реабілітації ушкоджень зв’язкового апарату НГС у футболісті з ГМС.
Ключові слова: футболісти, дисплазія сполучної тканини, гіпермобільність суглобів, ушкодження, надп’ятково-гомілковий суглоб, фізична терапія.
