У роботі здійснено комплексне дослідження проблематики забезпечення поваги до людської гідності у кримінальному провадженні, зокрема: проаналізовано особливості людської гідності як об'єкта охорони у кримінальних процесуальних правовідносинах; охарактеризовано місце поваги до людської гідності в системі інших засад кримінального процесу; визначено проблемні аспекти забезпечення поваги до людської гідності під час застосування окремих заходів забезпечення кримінального провадження; виявлено проблематику, пов'язану із забезпеченням поваги до людської гідності під час збирання доказів на стадії досудового розслідування; проаналізовано спірні питання реалізації засади поваги до людської гідності в судових провадженнях; досліджено проблематику відновлення поваги до людської гідності та компенсації шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду; розглянуто специфіку провадження щодо померлої особи з метою захисту її честі та гідності (реабілітації); науково обґрунтовано пропозиції щодо удосконалення правового регулювання і практики забезпечення поваги до людської гідності у сфері кримінального судочинства.
У першому розділі роботи увага зосереджена на загальнотеоретичних аспектах досліджуваної проблематики. Констатовано, що, незважаючи на значну кількість досить різнопланових праць, наукову розробленість проблематики забезпечення поваги до людської гідності саме в кримінальному процесі не можна вважати вичерпаною. Аргументовано, що виконання завдань кримінального процесу є неможливим без застосування окремих правообмежень. Тож, задля досягнення загальносуспільного інтересу, що полягає у боротьбі зі злочинністю, окремі кримінальні процесуальні заходи можуть обмежувати природні права людини, зокрема й право на гідність. Проаналізовано практику Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) на підставі чого виявлено критерії розмежування різних форм приниження людської гідності: (а) катування та (б) поводження, що є жорстоким, але все ж не досягає рівня катування. Також доведено, що хоча приниження гідності може становити самостійну форму порушення вимог ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) та ст. 11 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК), проте приниження гідності невіддільно супроводжує й інші форми порушення ст. 3 Конвенції і ст. 11 КПК – такі як катування та інше жорстоке або нелюдське поводження чи покарання або застосування погроз такого поводження.
Окрема увага приділена з'ясуванню місця засади поваги до людської гідності в системі засад кримінального процесу. Доведено, що дослідження засади поваги до людської гідності зобов'язує розглядати її у взаємозв'язку в першу чергу із такими засадами, як: (а) верховенство права; (б) забезпечення права на свободу та особисту недоторканість; (в) презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини; (г) гласність і відкритість судового провадження та його повне фіксування технічними засобами. Проведення дослідження у такому ракурсі надало можливість сформулювати низку науково-обґрунтованих положень.
У другому розділі роботи розглянуто проблематику, пов'язану із процесуальними механізмами забезпечення поваги до людської гідності у кримінальному провадженні. При цьому орієнтирами для фокусування дослідницьких зусиль слугували ключові форми порушення засади поваги до людської гідності, зазначені у ч. 2 ст. 11 КПК: катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження, погрози застосування такого поводження, утримування особи у принизливих умовах, примушування до дій, що принижують гідність.
Аргументовано, що на законодавчому рівні неможливо чітко визначити форми, межі, інтенсивність застосування фізичної сили при застосуванні затримання або приводу особи, тож законодавець орієнтує правозастосовників на максимальне врахування конкретної ситуації, характеру правопорушення та індивідуальних особливостей людини. У свою чергу, аналіз практики ЄСПЛ надав автору можливість наповнити абстрактні законодавчі формулювання низкою конкретних орієнтирів визначення пропорційності та виправданості застосування сили.
Доведено, що відповідно до практики ЄСПЛ, саме по собі застосування засобів обмеження рухомості (зокрема, кайданок) не є підставою для порушення питання про нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження у сенсі ст. 3 Конвенції, якщо такий захід здійснювався у зв'язку із законним обмеженням свободи та був зумовлений об'єктивною необхідністю. Водночас, виокремлено низку маркерів, які мають враховуватися при визначенні питання про наявність порушення ст. 3 Конвенції в результаті застосування засобів обмеження рухомості.
