Дослідження присвячено аналізу суспільно-політичних подій, що відбуваються на європейському континенті, зокрема, дослідженню процесів євроінтеграції та еволюції політики Європейського Союзу щодо країн Східного партнерства. Той факт, що ЄС вже декілька разів майже безрезультатно намагався оновити політику по відношенню до своїх східних сусідів, визначив ключове завдання дисертаційної роботи, яке полягає в узагальненому теоретичному осмисленні процесів європейської інтеграції; оцінці результатів діяльності інструментів ЄС по відношенню до країн Східного партнерства; і перевірці емпіричним шляхом того, які саме фактори допомогли чи завадили ЄС створити зону стабільності, миру, добробуту й безпеки на своїх східних кордонах.
У дисертаційній роботі вперше в українській політичній науці було проведено комплексний аналіз політики ЄС щодо країн Східного партнерства саме в контексті питання досягнення стабільності в регіоні. В цьому досліджені було визначено роль та розкрито важливість поняття стабільності держави саме в розрізі відносин ЄС з сусідами на його кордонах. Доведено, що безпековий інтерес тією чи іншою мірою завжди супроводжував євроінтеграційні процеси на континенті. Систематизація наукових підходів до євроінтеграції і євроінтеграційних політик дозволила виявити, що процеси європейської інтеграції пов’язані з бажанням країн об’єднуватися, замість того, щоб воювати. Причини та мотиви, які лежать в основі цього бажання, є різними – від втілення своїх власних національних інтересів та економічної вигоди і до встановлення балансу сил та загальної стабільності. Крім цього, у цій дисертаційний роботи було розкрито поняття стабільності держави, визначено типологію нестабільних держави, на якій базується це дослідження, і сформульовано основні функції, які повинні виконувати держави, щоб бути стабільними. Йдеться про представницьку функцію, функцію забезпечення добробуту та, що найважливіше, функцію безпеки.
Встановлено, що у вимірі ЄС питання безпеки сьогодні перестало бути національним чи міжнаціональним, і тому внутрішня безпека не може бути відмежована від зовнішньої. Ігнорування локальних проблем на своїх кордонах чи навіть за тисячі кілометрів від них може викликати в майбутньому глобальні ризики, які будуть впливати як на міжнародну, так і на національну безпеку. Саме тому однією з основних цілей застування Європейської політики сусідства стало посилення стабільності і безпеки у сусідніх країнах, тому що рівень стабільності на кордонах Союзу прямо впливає на рівень стабільності в середині нього. Це також пояснює те, чому ЄС зрештою обирає власні інтереси та стабільність в дилемах «інтереси проти цінностей» та «стабільність проти демократії».
Проаналізовано рівень вразливості Східного партнерства до небезпек та досліджено динаміку рівня стабільності країн-учасників протягом всього часу існування ініціативи. Було встановлено, що попри те, що в регіоні присутня загальна динаміка до стабілізації, ні одна з країн партнерів за час існування СП все ще не перейшла з групи «небезпеки» до групи «стабільних» країн за Індексом неспроможних держав, а отже, цілі Східного партнерства не є досягнутими.
