Дисертація присвячена дослідженню проблем кримінальної відповідальності за діяння, вчинені з мотивів релігійної нетерпимості та ворожнечі.
Новий Кримінальний кодекс України 2001 року передбачив на момент набрання ним чинності небагато норм, які встановлювали відповідальність за порушення, пов’язані з посяганням на свободу світогляду та віросповідання, тобто були обумовлені релігійними мотивами. Кримінальні правопорушення, в яких присутній релігійний мотив у діяннях винної особи, містяться у декількох розділах Особливої частини КК України. Це розділ I (ч. 2 ст. 110 КК України), розділ II (п. 14 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 121, ч. 2 ст. 122, ч. 2 ст. 126, ч. 2 ст. 127, ч. 2 ст. 129 КК України), розділ V (ст. 161, статті 178–181 КК України, розділ IX (ст. 258 КК України), розділ XII (ст. 300 КК України), розділ XX (ст. 442 КК України).
Предмет релігійно мотивованого кримінального правопорушення можна розділити на дві групи. Перша група – це релігійні споруди у статті 178 КК України, релігійні святині у статті 179 КК України. Друга група – це твори, що пропагують релігійну нетерпимість та дискримінацію у статті 300 КК України. Злочинні дії у першій групі пов’язані зі знищенням, пошкодженням зазначених у відповідних статтях КК України предметів, у другій групі – зі створенням предметів, які є протизаконними.
Вважається за доцільне вилучення з тексту статті 178 КК України слів «культові будинки», адже вони є складовою поняття «релігійні споруди».
Об’єктивна сторона складів релігійно мотивованих кримінальних правопорушень є доволі строкатою, адже фактично містить у собі два окремих варіанти злочинних дій – по-перше, це заподіяння шкоди життю та здоров’ю потерпілих (п. 14 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 121, ч. 2 ст. 122, ч. 2 ст. 126, ч. 2 ст. 129, ст. 181, ст. 258, ст. 442 КК України); по-друге, приниження, образа та обмеження прав людей за ознаки релігійних переконань, прояви релігійної нетерпимості та розпалювання ворожнечі за ознаками релігії, в тому числі шляхом заподіяння шкоди об’єктам, спеціально призначеним для задоволення релігійних потреб (статті 161, 178, 179, 180, 300 КК України).
Коли йдеться про такі дії, як «приниження національної честі та гідності, або образа почуттів громадян у зв’язку з їхніми релігійними переконаннями, а також пряме чи непряме обмеження прав за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань…», то фактично йдеться про такі самі дії, які зазначені у статті 120 КК України. І введення такої кваліфікуючої ознаки, як з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості виглядає більш логічним та дотепним, ніж у статтях 121 та 129 КК України. Тому пропонуємо доповнити частину другу статті 120 КК України словами «або з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості».
Враховуючи певну незгоду з позиціями вчених щодо визначення об’єктивної сторони частини першої статті 161 КК України, пропонується власне бачення змісту умисних дій, спрямованих на розпалювання релігійної ворожнечі та ненависті, під якими слід розуміти поширення в будь-який спосіб відомостей або відкрите звернення до невизначеного кола людей, в яких висловлюються ідеї, погляди, вигадки про винятковість власної релігії та нетерпимість до іншої релігії та її представників з метою викликати відповідну відверто негативну реакцію з боку інших людей. До таких дій також слід відносити і образу почуттів громадян у зв’язку з їх релігійними переконаннями, яка, відповідно, не потребує окремого виділення в диспозиції статті 161 КК України.
З урахуванням критеріїв, покладених законодавцем в основу правового інституту суб’єкта кримінального правопорушення, суб’єктом релігійно мотивованих кримінальних правопорушень, згідно з положеннями статті 22 КК України, є фізична осудна особа (громадянин України, іноземний громадянин, особа без громадянства або з подвійним громадянством), яка вчинила кримінальне правопорушення у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність. Також частина друга статті 161 КК України передбачає в якості спеціального суб’єкта цього кримінального правопорушення службову особу. Питання, пов’язане з посиленням кримінальної відповідальності за умисні дії, спрямовані на розпалювання релігійної ворожнечі та ненависті, вчинені службовою особою, є своєчасним, однак чинна редакція частини другої статті 161 КК України видається неповною і потребує доповнення диспозиції словами «з використанням свого службового становища».
Мотив релігійної нетерпимості значною мірою є елементом пасивної поведінки, яка може в подальшому розвитися у ворожнечу, яка вже є ознакою поведінки активної, що веде до активних, протиправних дій, спрямованих на конкретний об’єкт кримінально-правової охорони.
Кримінальні правопорушення, мотивовані релігійною нетерпимістю та ворожнечею, часто спрямовані на декілька об’єктів кримінально-правової охорони, тому належать до різних категорій кримінальних правопорушень, що передбачає різноманіття санкцій, пропонованих законодавцем.
