У Вступі розкрито стан розробленості поставленої наукової проблеми, обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено об’єкт, предмет, мету,
концепцію, гіпотезу, задачі, методологічну й теоретичну основи дослідження, методи дослідження, розкрито наукову новизну отриманих результатів, їхнє
теоретичне і практичне значення, визначено особистий внесок здобувача, наведено дані про впровадження та апробацію результатів дослідження.
Мета дисертаційної роботи – обґрунтувати шляхи розвитку GRкомунікацій в українському сегменті мережі Інтернет та проаналізувати їх
зростаюче значення у публічному просторі для сприяння забезпеченню
інформаційної безпеки.
Для досягнення мети поставлені наступні завдання:
1) здійснити науковий аналіз урядових комунікацій у вимірі проблем кібербезпеки;
2) визначити особливості GR-комунікації як взаємодії із суб’єктами публічної політики;
3) дослідити роль публічного простору інтернету в GRкомунікаціях;
4) охарактеризувати нормативно-правове забезпечення урядових комунікацій у сучасній Україні;
5) з’ясувати технології моделювання ефективних GR-комунікацій з використанням можливостей Інтернет-простору;
Об'єкт дослідження – суспільні відносини, що виникають у сфері урядових комунікацій.
Предмет дослідження – розвиток механізму урядових комунікацій у системі публічного управління як елементу інформаційної безпеки України.
Методологічне підґрунтя дисертації становить сукупність методів і прийомів наукового пізнання, застосування яких об’єктивно обумовлено
змістом поставлених завдань.
У першому розділі “Концептуальні засади урядових комунікацій у науці публічного управління” наведено теоретико-методологічні основи
розвитку урядових комунікацій у системі публічного управління, що полягає у визначені ключових параметрів урядових комунікацій у державно-управлінському науковому дискурсі та визначенні сучасних механізмів публічного управління у сфері розвитку урядових комунікацій в Україні.
У другому розділі “Сучасний стан урядових комунікацій в системі публічного управління в Україні” здійснено аналіз нормативно-правової бази інформаційно-комунікаційного забезпечення діяльності органів державної влади та реалізації комунікаційної стратегії владних структур. Це дало
можливість зробити висновок про те, що існуюча нормативна база доволі чітко регламентує інформаційні відносини в Україні, висвітлює основні
принципи інформаційної діяльності органів влади, визначає принципові засади та умови для формування інформаційної інфраструктури міст
України. Наголошено, що встановлені норми не виконуються повною мірою, відсутні механізми їхньої реалізації через недостатнє фінансування
інформаційної галузі, повільне впровадження та застосування сучасних інформаційних технологій у діяльності владних інститутів.
У третьому розділі “Розбудова урядових комунікацій в сучасному українському інформаційному просторі” виявлено, що cтворення стійких
систем взаємодії бізнесу і влади та формування баз знань про них, сфокусованих, зокрема, на застосовуваних у цій сфері технологіях, можуть
стати одними із каталізаторів, здатних прискорити становлення галузі GR. Розроблено класифікацію технології GR як: технології прямої взаємодії
з органами влади; технології експертизи і залучення експертів; медіарілейшнз; grassroots і комунікативні технології корпоративно соціальної
відповідальності. Проведене дослідження пояснює недоліки існуючих класифікацій – наявність пересічних видів діяльності, їх неповноту і
надмірність.
У Висновках наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення важливої наукової проблеми, яка полягає у теоретичному обґрунтуванні
державної політики розвитку механізму урядових комунікацій у системі публічного управління як елементу інформаційної безпеки України та
розробці пропозицій, рекомендацій, спрямованих на вдосконалення цього феномену з урахуванням вітчизняного та зарубіжного досвіду.
Ключові слова: урядові комунікації, державна політика, механізми публічного управління, GR, публічний простір Інтернету
