АНОТАЦІЯ
Вовк М. С. Хірургічне лікування дефектів тканин грудної стінки при торакальній травмі. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії в галузі знань 22 Охорона здоров’я за спеціальністю 222 Медицина
(спеціалізація 14.01.03 «Хірургія»). – Українська військово-медична академія Міністерства оборони України. – Київ, 2022.
Дисертаційна робота присвячена проблемам комплексного хірургічного лікування та пластичного закриття дефектів тканин грудної стінки, які утворились як наслідок торакальної травми, а також вивченню впливу від’ємного тиску вакуумної терапії (NPWT) на клінічний перебіг травматичної хвороби при торакальній травмі та її ускладненнях.
Дослідження побудоване за допомогою порівняльного аналізу результатів діагностики, клінічного перебігу та лікування ранового процесу у пацієнтів з дефектами тканин грудної стінки із застосуванням різних діагностичних та лікувальних технологій.
До загального числа клінічних спостережень було включено поранених та постраждалих з травмою грудної клітки, перебіг ранового процесу яких ускладнився гнійним запаленням та утворенням дефекту тканин грудної стінки. При цьому, причинами ушкодження грудної клітки були вогнепальні поранення та тяжка закрита торакальна травма. Пацієнти були розподілені на дві групи клінічного спостереження.
Перша група (основна, 54 особи) – це поранені та постраждалі з дефектами тканин грудної стінки в лікуванні яких були застосовані методи NPWT (лікування від’ємним тиском вакуумної терапії), ультразвукової кавітації та малоінвазивні технології (інтрабронхіальне ендоскопічне втручання, пункції або дренування під ультразвуковою навігацією). Друга група (порівняння, 73 особи) – це поранені та постраждалі з дефектами тканин грудної стінки в діагностиці та лікуванні торакальної травми чи торакального компоненту поєднаної травми у них були застосовані традиційні методи відповідно до клінічних протоколів. Загальний масив дослідження становив – 127 осіб.
За віком, статтю, механізмом травми, ступенем тяжкості травми, стереометричними характеристиками ранових дефектів грудної стінки, локалізацією пошкоджених анатомо-функціональних областей, наслідками та ускладненнями торакальної травми, основна та група порівняння були однорідні, співставні, статистично не відрізнялися.
Проводилося визначення стереометричних характеристик дефектів тканин грудної стінки із вимірюванням їх довжини, площі та об'єм, і відповідним поділом на категорії «середні рани», «великі» та «надвеликі». Переважну більшість становили дефекти середніх - 59,8%, та великих розмірів - 33,4%. Врахування стереометричних характеристик дефектів тканин грудної стінки, факту їх сполучення з плевральною порожниною, а також характер післятравматичних патологічних процесів в плевральній порожнині та легенях визначали тактику хірургічного лікування пацієнтів.
При вивченні клінічного перебігу загоєння дефектів тканин грудної стінки у пацієнтів досліджуваних груп під впливом різних лікувальних тактик, в першу чергу приділялася увага динаміці самого ранового процесу: перебіг ранової інфекції, очищення рани, поява та дозрівання грануляційної тканини, її контракція чи ретракція – зміни у розмірах. Також обов'язковим етапом було виявлення патологічних змін в плевральній порожнині та легенях на стороні дефектів тканин грудної стінки, а також системних проявів ранової хвороби.
Методики пластичного закриття дефектів тканин грудної стінки в обох групах спостереження обирались на основі концепції «реконструктивної драбини», яка враховувала розміри та локалізацію ранових дефектів грудної стінки. Було встановлено, що широке застосування сучасних методів дермотензії при пластичному закритті ранового дефекту дозволяло зменшити площу мобілізації донорського клапотя – операційну травму, зменшити навантаження на лінію адаптуючих швів та запобігти подальшій їх неспроможності.
Отже впровадження нових методик комплексного лікування у пацієнтів з дефектами тканин грудної стінки суттєво вплинуло на скорочення термінів загоєння ран після їх пластичного закриття, що становило 26,5±2,0 діб в групі порівняння та 18,6±1,6 діб в основній. Відповідно середня тривалість загального лікування пацієнтів в групах клінічного спостереження теж достовірно відрізнялася, що становило 37,9±3,7 діб в групі порівняння та 25,9±2,8 діб в основній групі.
