Дисертація є комплексним дослідженням правового регулювання соціального захисту внутрішньо переміщених осіб в Україні. Охарактеризовано правовий статус внутрішньо переміщеної особи як суб’єкта права на соціальний захист; визначено поняття соціального захисту внутрішньо переміщених осіб та досліджено юридичні гарантії соціального захисту внутрішньо переміщених осіб; охарактеризовано соціальні виплати, що надаються внутрішньо переміщеним особам; з’ясовано специфіку їхнього пенсійного забезпечення; проаналізовано правові питання соціального захисту внутрішньо переміщених осіб у правовідносинах зайнятості; розкрито гарантії реалізації ними права на житло; охарактеризовано послуги соціальної інтеграції та реінтеграції як вид соціального захисту внутрішньо переміщених осіб. На підставі порівняльного аналізу з’ясовано, що передбачені Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» правові підстави встановлення факту внутрішнього переміщення особи не повною мірою відповідають Керівним принципам ООН з питань внутрішнього переміщення. З метою приведення їх у відповідність до міжнародних стандартів запропоновано доповнити п. 2 ст. 4 зазначеного Закону України ще однією підставою взяття на облік особи як внутрішньо переміщеної: «неможливість особи проживати на території, де виникли та продовжують бути обставини, зазначені в статті 1 цього Закону України, на момент звернення, хоча через незалежні від особи причини, вона тимчасово не проживала на цій території в момент виникнення законодавчо передбачених подій». Набуло подальшого розвитку визначення соціального захисту внутрішньо переміщених осіб як системи державних, територіальних та недержавних організаційно-правових заходів законодавчо-обов’язкового чи добровільного характеру, які застосовуються з метою задоволення соціальних потреб осіб, зумовлених обставинами, передбаченими Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», та спрямовані на ефективну інтеграцію цих осіб за новим місцем проживання, а також створення умов для забезпечення їм гідного рівня життя. Доведено взаємозв’язок соціальних потреб та права на соціальний захист внутрішньо переміщеної особи. Досліджено систему юридичних норм, які визначають правові умови та процедуру соціального захисту внутрішньо переміщених осіб, зобов’язаних суб’єктів, способи захисту порушених прав та відповідальність у зазначеній сфері відносин. Аргументовано, що відсутність єдиного нормативно-правового акту у сфері забезпечення внутрішньо переміщених осіб соціальними виплатами негативно впливає на комплексність та ефективність їхнього соціального захисту. Запропоновано прийняти єдиний Порядок, у якому передбачити всі види таких виплат, правові підстави, умови й процедуру отримання, зобов’язаних суб’єктів та відповідальність. Вперше обґрунтовано, що передбачена законодавством правова підстава отримання відмови у призначенні грошової допомоги внутрішньо переміщеній особі для покриття витрат на проживання – наявність у її власності житлового приміщення/частини житлового приміщення, що не відповідає соціальним житловим нормативам, є правообмежувальною, та повинна бути змінена відповідно до соціальних стандартів. Тому запропоновано передбачену абз. 1 п. 6 «Порядку надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг» правову підставу відмови у призначенні грошової допомоги узгодити із соціально-житловим законодавством. Удосконалено законодавчі положення щодо суб’єктного складу отримувачів адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам на покриття витрат на проживання. Аргументовано необхідність закріплення норми, відповідно до якої така допомога надається на кожну окрему сім’ю, незалежно від факту проживання декількох сімей за однією адресою. Відповідні зміни запропоновано внести у Постанову Кабінету Міністрів України «Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг». Обґрунтовано, що визначені законодавством строки звернення особи за соціальними виплатами будь-якого виду у механізмі реалізації зазначеного права внутрішньо переміщеною особою набувають правообмежувальних ознак. Запропоновано законодавчо заборонити застосовувати правообмежувальні строки звернення у процедурі призначення та надання соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Удосконалено положення щодо процедури призначення внутрішньо переміщеній особі пенсії у зв’язку з втратою годувальника. Зокрема, доведено потребу в Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» передбачити можливість внутрішньо переміщеної особи підтверджувати факт її спільного проживання з померлим годувальником довідкою про реєстрацію місця проживання до моменту їхнього внутрішнього переміщення.
