Актуальність проблематики судового огляду визначається, з одного боку, відсутністю єдиної позиції дослідників щодо правової природи цієї процесуальної дії, її завдань та видів, а з іншого – тактичними помилками та порушеннями кримінально-процесуального закону під час здійснення судового огляду. Звернено увагу, що під час судового розгляду дозволяється провести огляд речових доказів, огляд документів та огляд на місці. Такі елементи кримінально-процесуальної діяльності в суді першої інстанції мають свої процесуальні, тактичні, організаційні та психологічні особливості. Водночас існує низка спільних для цих видів процесуальних дій положень. Зокрема родовим поняттям, що їх об’єднує, є судовий огляд. Констатовано, що судовий огляд – це процесуальна дія, яка полягає у безпосередньому (зрідка опосередкованому) сприйнятті й обстеженні судом та учасниками кримінального провадження об’єктів, а у деяких ситуаціях одержанні інформації щодо них і у словесній формі, задля з’ясування обстановки вчинення кримінального правопорушення, встановлення стану, ознак і властивостей цих об’єктів, перевірки відомостей про обставини, що мають значення для кримінального провадження і підлягають доказуванню, а також виявлення інших відомостей, що мають значення для кримінального провадження, хід та результати якої відображаються у журналі судового засідання, а у випадку передбаченому законом – у протоколі огляду, з можливістю їхньої фіксації за допомогою технічних засобів. Визначено, що на початку огляду документа головуючий оголошує його вид, назву, дату складання, реєстраційний номер, відомості про те, від імені якої установи, організації чи органу виданий, його реквізити. Встановлено, що вибір моменту для огляду речових доказів і документів залежить від того, як вони стосуються кримінально-протиправних діянь обвинуваченого та визначається змістом показань, допитаних під час досудового розслідування осіб. Огляд речових доказів і документів належить проводити не ізольовано від дослідження інших доказів, а паралельно з останніми, забезпечуючи, у такий спосіб, взаємодоповнення і взаємопідтвердження один одних. Обґрунтовано, що положення ч. 1 ст. 361 КПК України, згідно з яким огляд на місці проводиться «у виняткових випадках» вносить невизначеність та неоднозначність у розуміння його завдань, а тому є зайвим. Понад те, воно знаходиться у колізії з приписом цієї ж частини згаданої статті КПК України, відповідно до якої певне місце під час судового розгляду оглядається за необхідності. Стверджується, що під час огляду на місці відбувається своєрідна перевірка показань на місці тих осіб, які були учасниками події або очевидцями. Здійснено поділ способів (методів) фіксації судового огляду за способом відображення інформації на: вербальні (складання журналу судового засідання, протоколювання), наглядно-образні (фотографування, відеозапис), графічні (складання схем), а також предметні (виготовлення копій, зразків речей і документів). Аргументовано, що судовий огляд виконується згідно із загальними тактичними прийомами, виробленими криміналістикою для проведення слідчого огляду.
