Удосконалення методів лікування хворих на рецидивний РЯ є актуальною і складною проблемою сучасної онкогінекології, та потребує розробки індивідуальної тактики лікування з урахуванням характеристик метастатичного процесу. Перспективним є намагання підвищити ефективість комбінованого лікування хворих з рецидивом раку яєчника, шляхом диференційованого застосування циторедуктивної хірургії, з наступною гіпертермічною або нормотермічною внутрішньочеревною хіміоперфузією, а відтак системною хіміотерапією.
Представлене дослідження було проведено на кафедрі онкології і радіології ФПДО Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького на базі КЗ ЛОР Львівського державного онкологічного реґіонального лікувально-діагностичного центру (клінічна база кафедри) протягом 2015-2021 років.
Згідно сформованого дизайну клінічного дослідження було проведено обстеження та лікування 102 пацієнток у віці від 38 до 76 років (середній вік 55,09 ± 1,07 років) з рецидивом раку яєчника та інтраперитонеальним розповсюдженням пухлинного процесу. Залежно від методу внутрішньочеревної хіміотерапії обстежені пацієнти були розподіленні на 2 групи дослідження. Першу групу (група І) склали 64 хворі з рецидивом РЯ, яким була проведена гіпертермічна внутрішньочеревна хіміоперфузія. За ступенем повноти проведеної циторедукції пацієнти групи І були стратифіковані на підгрупи – ІА (32 хворі, яким було проведена ЦРО у обсязі СС 0) та ІБ (СС 1-3, n=32). До другої групи (група ІІ) було віднесено 38 пацієнток, яким проводилась нормотермічна внутрішньочеревна хіміоперфузія, серед них повний об’єм циторедукції виконано 4 хворим, у решти розміри залишкових пухлин становили 2 мм і більше. Можливість виконання та ефективність нормотермічної інтраперитонеальної хіміотерапії у хворих з рецидивом РЯ після циторедукції досліджувалась вперше.
На доопераційному етапі ми досліджували роль променевої візуалізації для оцінки ступеню карциноматозу очеревини у хворих на РЯ та зокрема діагностичну цінність спіральної комп’ютерної томографії з контрастним підсиленням. Для цього ми провели ретроспективний аналіз медичної документації 81 хворої (середній вік складав 54,8 ± 2,1 років).
Отримані дані порівняли з результатами інтраопераційного визначення індексу перитонеального карциноматозу за класифікацію карциноматозу очеревини (Jacquet P. та Sugarbaker P., 1996). Вони свідчили про наявність ураження очеревини в тазу у 73 обстежених жінок (90,1%), центральній ділянці живота – у 72 обстежених (89,0%). З найменшою частотою (49,3%) було документовано ураження очеревини тонкого кишечника (за винятком проксимального відділу порожньої кишки).
Встановлено, що у обстежених жінок з рецидивом РЯ перитонеальний раковий індекс коливався в межах від 3 до 36 балів та його середнє значення складало 19,3 ± 1,2 балів.
Розміри перитонеальних імплантів, візуалізованих за допомогою КТ в нашій когорті, були вірно визначені у 72,8% випадків, занижені – у 24,7% та завищені – у 2,5%. Загальна чутливість КТ склала 62,0% (ДІ 56,1-67,9). Була встановлена залежність чутливості КТ від розмірів імплантаційних метастазів: кількість правдиво-позитивних результатів достовірно (p < 0,0001) зростала при збільшенні діаметру метастазів. Чутливість КТ була найменшою (25,9%) при розмірах пухлин менше 1,0 см, а найбільшою (87,9%) при розмірах понад 5 см.
Окремо оцінювали вплив складності циторедукції на можливість виконання інтраперитонеальної хіміоперфузії. Зокрема, в нашій когорті пацієнткам групи І було проведено від 2-х до 13-ти етапів ЦРО (у середньому 5,3 ± 2,4 етапи), жінкам групи ІІ – від 1-го до 5-ти етапів (у середньому 1,6 ± 0,5 етапи). Серед жінок підгрупи І А у 100,0% випадків (n=32) була проведена циторедукція в об’ємі СС0, у хворих підгрупи І Б ЦРО в об’ємі СС1 було виконано 13 обстеженим (40,6%), СС2 – 14 (43,8%), СС3 – 5 (15,6%). В другій групі 4 пацієнткам (10,5%) виконано повну циторедукцію- СС0, 4 хворим- СС1, найбільшій частці хворих групи ІІ (78,9%, n=30) проведено циторедукцію об’ємом СС2.
Результати ROC-аналізу свідчили, що при кількості етапів циторедукції вище 3 у хворих на рецидив РЯ прогнозувалось проведення гіпертермічної внутрішньочеревної ХТ, а нижче – нормотермічної (чутливість методу – 100%, специфічність – 87,2%).
Було встановлено, що показник хірургічного РСІ у пацієнток групи І А коливався від 3 до 17 та його середній рівень складав 9,3 та був статистично значуще (р < 0,05) нижче за рівень у групі І Б (20,8, ДІ 18,0-23,0) та у хворих групи ІІ (30,2, ДІ 24,0-35,0).
За допомогою ROC-аналізу було встановлено, що при значенні показника хірургічного РСІ під час ЦРО у хворих на рецидив РЯ нижче 24 прогнозувалось проведення гіпертермічної внутрішньочеревної ХТ, а вище – нормотермічної (чутливість методу – 88,9%, специфічність – 63,8%).
Аналіз віддалених результатів лікування хворих нашої когорти включав оцінку виживаності без прогресування РЯ та загальної виживаності у пацієнтів після ЦРО та внутрішньочеревної ХТ.
