Актуальність теми дослідження зумовлена тим, що примусове ліцензування у сфері інтелектуальної власності є інструментом збалансування приватних та публічних інтересів у разі використання майнових прав на конкретно визначені об’єкти. У сфері правового регулювання примусового ліцензування накопичилося чимало проблем, пов’язаних з неповнотою, непослідовністю, суперечливістю правових підходів, що утруднює практику їх застосування. Актуальною є проблема гармонізації законодавства України з правом ЄС, його відповідність кращим світовим стандартам. Відтак виникла необхідність розробки науково обґрунтованих пропозицій, спрямованих на реформування правового регулювання окресленої сфери дослідження. Автор запропонував визначення поняття примусової ліцензії, під якою слід розуміти – невиключну, строкову, оплатну ліцензію, яку власник патенту (свідоцтва) зобов’язаний видати заінтересованій особі на підставі рішення суду або, яка видається урядом, за умов, встановлених законом на використання винаходів, корисних моделей, промислових зразків, компонування напівпровідникових виробів, сортів рослин. Також автором визначено сутнісні ознаки примусової ліцензії. Дисертант обґрунтував висновок, що слід уніфікувати понятійний апарат Законів України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки», «Про охорону прав на сорти рослин», «Про охорону прав на компонування напівпровідникових виробів», відмовившись від поняття «власник прав», «володілець прав» та замінивши його поняттям «власник патенту (свідоцтва)». Дисертант в роботі відзначив необхідність доповнення переліку обставин, за яких допустиме видання примусової ліцензії урядом такими уточнювальними обставинами: ведення антитерористичної операції, необхідність забезпечення лікування осіб, які є тимчасово переміщеними з окупованих територій, неконтрольована міграція населення, та об’єктивне зростання поширення соціально небезпечних захворювань. Дисертантом зроблено висновок, що залежні ліцензії надаються за фактичного стану залежності (щодо винаходу, корисної моделі), що запатентовані пізніше не можуть повноцінно використовуватися без застосування винаходу (корисної моделі), патент на який видано раніше, і встановлення факту залежності можливе на підставі висновку фахівців у відповідній сфері. У роботі автором зазначено, що примусова ліцензія може бути тільки невиключною, з визначенням обсягу використання винаходу (корисної моделі, іншого об’єкту промислової власності), строку дії ліцензії, розміру та порядку виплати грошової компенсації власнику патенту (свідоцтва). Дисертантом встановлено, що законодавство про примусове ліцензування прав на сорти рослин в ЄС передбачає можливість отримання примусової ліцензії на рівні ЄС (рішення приймає Бюро сортів рослин Співтовариства в суспільних інтересах). На рівні окремих країн ЄС також є можливість отримати примусову ліцензію, переважно залежну, відповідно до вимог національного законодавства. Автором обґрунтовано, що приписи Регламенту ЄС № 816/2006 від 17 травня 2006 року спрямовані на вирішення проблем охорони здоров’я не країн ЄС, а менш розвинутих країн та країн, що розвиваються. Відтак примусове ліцензування спрямоване на виробництво продукції, завдяки якій буде покращено доступ громадян цих країн до доступних лікарських засобів. Дисертантом зроблено висновок, що примусові ліцензії за законодавством більшості країн ЄС видаються за рішенням відповідного національного патентного відомства (Португалія, Іспанія, Польща, Угорщина, Швеція та ін.). В окремих країнах такі ліцензії можуть видаватися спеціалізованим судом (Німеччина, Франція). Примусові ліцензії видаються у зв’язку з невикористанням або недостатнім використанням винаходу (корисної моделі) або у зв’язку з наявністю суспільного інтересу. Дисертантом обґрунтовано висновок про доцільність передачі повноважень щодо видачі примусових ліцензій на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, напівпровідникові вироби до Національного органу інтелектуальної власності, а повноваження щодо примусового ліцензування прав на використання сорту рослин – до відповідної організації у сфері патентування сортів рослин. Зі створенням Вищого суду з питань інтелектуальної власності саме він повинен розглядати цю категорію спорів.
