У дисертації на підставі аналізу Конституції Австрії 1867 р., законів та підзаконних нормативно-правових актів, архівних матеріалів та наукової літератури досліджено передумови утворення, структуру та юрисдикцію Адміністративного Трибуналу Австрії (1875–1918). Аргументовано застосування у дисертації концептуальних підходів, зокрема діалектичного, цивілізаційного, герменевтичного. Австрійська конституція 1867 р. передбачала положення щодо реформування та функціонування судової системи. Доведено, що основні конституційні закони Австрії від 21 грудня 1867 р. передбачали реформування системи судів загальної юрисдикції та утворення Державного Трибуналу, як суду вищої інстанції щодо розгляду публічноправових спорів, а також передбачала створення Адміністративного Трибуналу. Встановлено, що автором законопроєкту «Про Адміністративний Трибунал» став відомий австрійський юрист Карл Лемаєр. Показано процес прийняття закону «Про Адміністративний Трибунал» у палаті депутатів та палаті панів Рейхсрату (Державної Ради) Австрії та підписання закону австрійським імператором і його офіційного оприлюднення. Висвітлюється структура Адміністративного Трибуналу Австрії, до складу якого з 1876 р. входив президент Адміністративного Трибуналу, віце-президент та 12 членів. З 1894 р. до складу Адміністративного Трибуналу входив другий віце-президент. У 1876 р. Адміністративний Трибунал розглянув 300 справ, а в 1918 - вже 4000 справ. У зв’язку зі значним збільшенням справ, склад Адміністративного Трибуналу в 1918 р. зріс до 49 суддів. Судді Адміністративного Трибуналу обиралися депутатами Палати панів та Палати депутатів Державної ради і призначались австрійським цісарем. Суддями працювали високого рангу державні службовці, професійні судді і адвокати та юристи-науковці. Встановлено, що у Галичині в 1907 році було підготовлено проєкт закону про створення Крайового Адміністративного Трибуналу. Авторами даного законопроєкту був професор юридичного факультету Львівського університету С. Стажинський та його учень і співробітник З. Прохвіцькі. Даний проєкт закону структурно складався з 51 статті. Його метою було утворення у Галичині крайового Адміністративного Трибуналу, який мав стати судом першої інстанції щодо розгляду адміністративних справ. Автор проаналізував зміст проєкту закону «Про Адміністративний Трибунал» і показав, що у 1914 р. даний проєкт закону не був прийнятий Галицьким крайовим сеймом і ідея функціонування крайового Адміністративного Трибуналу у Королівстві Галичини і Володимерії у період перебування українських і польських земель у складі Австро-Угорщини не була реалізована. З’ясовано, що юрисдикція Адміністративного Трибуналу визначалася конституцією Австрії 1867 р. та законом «Про Адміністративний Трибунал» 1875 р. З юрисдикції Адміністративного Трибуналу були вилучені: 1) справи, які відносились до компетенції інших судів Австрії 2) справи, які стосувались повноважень спільних органів влади Австро-Угорщини 3) справи виключної компетенції органів публічної влади Австрії; 4) справи, які розглядались 5 змішаним складом суддів різних юрисдикцій та органів публічної влади; 5) дисциплінарні справи працівників органів публічної влади та ін. До них належали національні комісії з купівлі землі та регулювання земельних правовідносин. Показано, що у випадку виникнення спорів щодо юрисдикцій між Державним Трибуналом і Адміністративним Трибуналом створювався змішаний сенат, до складу якого входили по чотири представники від кожного з вищих судів публічного права. Головуючим у цьому змішаному сенаті був президент Державного Трибуналу. Адміністративний Трибунал мав право розглядати скарги після розгляду їх в усіх передбачених законодавством адміністративних інстанціях. Скаргу до Адміністративного Трибуналу можна було подати упродовж 60 днів після винесення рішення органу публічної влади, уповноваженого розглядати справу в останній адміністративній інстанції. Рішення Адміністративного Трибуналу приймались від імені австрійського імператора. Встановлено, що на основі судових рішень Адміністративного Трибуналу, Рада Міністрів Австрії прийняла інструкцію, яка врегульовувала адміністративну процедуру в Австрії. Основну кількість справ, які розглядав Адміністративний Трибунал, становили справи, в яких скасовувались рішення органів місцевого самоврядування, виборчі та релігійні справи. Автор показав, що після новелізації закону «Про Адміністративний Трибунал» було спрощено судовий процес в Адміністративному Трибуналі. Доведено, що значна кількість судових справ була із західноукраїнських земель.
