Дисертаційна робота виконана на кафедрі фізичної реабілітації, спортивної медицини та валеології Дніпровського державного медичного університету на базі Державної установи «Український медичний центр спортивної медицини Міністерства молоді та спорту України».
У дисертаційній роботі наведене теоретичне обґрунтування і нове вирішення актуального науково-практичного завдання – підвищення ефективності фізичної реабілітації порушень рухових і когнітивних функцій у хокеїстів після струсів головного мозку, отриманих під час тренувально-змагальної діяльності, шляхом розробки та обґрунтування програми фізичної терапії з урахуванням стану вегетативної нервової системи, рівня напруження регуляторних систем, рівня головного болю, порушень уваги та виконавчих функцій. Для досягнення поставлених в роботі завдань було застосовано клінічні, інструментальні, функціональні, статистичні методи дослідження.
Встановлено, що після СГМ відбувається зрушення рівноваги тонусу ВНС в сторону симпатичного відділу. Так, в перші два дні всі спортсмени мали ознаки симпатикотонії. На третій день лише у 30,0% спостерігалась нормотонія, а у 70,0% – залишалась симпатикотонія (р<0,05). На сьомий день у 60,0% визначено нормотонію, у 40,0% – симпатикотонію (р<0,05). Протягом трьох місяців відновлення відбувалось зрушення тонусу ВНС в сторону парасимпатичного відділу (р<0,05). Проте, на 90 день лише у 20,0% хокеїстів була характерна для професійних гравців парасимпатикотонія.
Доведено негативний вплив напруження регуляторних систем на рухові функції, зокрема, збільшення ІН супроводжується порушенням здатності спортсменів виконувати завдання для розвитку нервово-м’язового контролю та рівноваги. Так, в групі з ІН вище 200 од. під час першого візиту результати тесту ВЕSS складали 11,4±1,6 од., що було більшим за відповідний показник у групі з ІН менше 200 од., де вони дорівнювали 9,8±1,1 од. (F=10,0, р=0,01).
Доведено більшу ефективність розробленої програми фізичної терапії за показниками ОЖ на 26,0±2,1 %, тонусу ВНС за індексом Кердо (ІК) на 9,9±0,8%, ВСР за статистичним показниками SDNN та варіаційного розмаху на 4,6±0,3% та 28,2±3,5%, відповідно, за ІВР на 33,7±4,9%, зменшення потужності LF на 35,3±6,7% та підвищення НF на 33,6±8,1%, зниження ІН на 22,5±4,6%, покращення статичної та динамічної рівноваги за тестом BESS на 25,3±3,1%, зменшення часу виконання тесту з ТХ та ТХК на 20,1±1,6%, збільшенням балу МоСА на 12,4±2,0% (р<0,05).
Розроблено прогностичну модель ефективності реабілітації щодо відновлення рухових та когнітивних функцій у хокеїстів після СГМ, відповідно до якої найбільш значущими факторами, що обтяжують прогноз, є рівень ОЖ за ВАШ (коефіцієнт регресії В=-0,12), наявність повторних СГМ (В=1,02), прогностично сприятливими факторами є загальний рівень когнітивних функцій (В=0,03), менший рівень симпатикотонії за ІВР (В=0,03) та ІК (В=-0,08), врахування особливостей тонусу ВНС під час фізичної терапії (В=0,97). Розроблена модель передбачає результати у межах 20,0% від існуючих фактичних величин, що свідчить про задовільну та ефективну роботу (коефіцієнт детермінації 54,0%, р<0,05).
Вперше доведено позитивний вплив диференційованої програми терапевтичних вправ, що призначались з урахуванням тонусу ВНС, рівня ІН, рівня головного болю на рівень ОЖ, стан нервово-м’язового контролю, показники динамічної та статичної рівноваги, виконавчі функції та увагу, що призвело до покращення здатності до одночасного виконання рухового та когнітивного завдань у хокеїстів після СГМ. Вперше було доведено, що на третій день після СГМ 66,7% хокеїстів мають ознаки симпатикотонії, у 80,0% встановлено переднапруження регуляторних систем, що є основою для призначення та дозування терапевтичних навантажень. Вперше конкретизовано дані щодо характерної динаміки складових когнітивних функцій в процесі реабілітації після СГМ, зокрема, встановлено, що рівень виконавчих функцій та уваги не змінюються при застосуванні протоколу SCAT 5. Вперше встановлено негативний вплив напруження регуляторних систем на рухові функції, зокрема, збільшення ІН негативно впливає на здатність пацієнтів виконувати завдання на нервово-м’язовий контроль та рівновагу. Вперше виділено та кількісно оцінено прогностичні фактори, що впливають на ефективність реабілітації щодо відновлення здатності виконання рухових та когнітивних завдань. В дослідженні доведено кумулятивний негативний вплив збільшення кількості СГМ, отриманих за спортивну кар’єру, на рівень когнітивного функціонування у хокеїстів.
Розроблено, обґрунтовано та впроваджено в практику охорони здоров’я програму фізичної терапії рухових та когнітивних порушень у хокеїстів після СГМ. Розроблено прогностичну модель ефективності реабілітації порушення рухових та когнітивних функцій у хокеїстів після СГМ
