Дисертаційна робота присвячена визначенню та характеристиці теоретико-правових аспектів принципу розумності в праві, а також обґрунтуванню практичних рекомендацій щодо удосконалення його правового забезпечення та функціонування.
У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено зв’язок з науковими програмами, планами, темами, сформульовано мету і завдання дослідження, виокремлено об’єкт і предмет дослідження, розкрито функціональні можливості методів дослідження, вказано на положення наукової новизни отриманих результатів, обґрунтовано практичне значення одержаних результатів дослідження, наведено відомості про апробацію матеріалів дисертації та публікації автора. Відзначено, що наукове дослідження теоретико-правових аспектів принципу розумності в праві має високий ступінь актуальності, що доводиться як теоретичним значенням вказаного принципу, так і практикою його функціонування. Принцип розумності в праві походить від його невід’ємної властивості закріплювати раціональні об’єктивно необхідні правила поведінки та поширювати їх на суспільні відносини, тим самим забезпечувати логічність та раціональність суспільного життя. Підтверджує високий рівень актуальності теми дисертації також недостатній рівень наукової розробки теоретико-правових аспектів принципу розумності в праві, особливо крізь призму його функціонування в сучасних умовах розбудови правової системи України. Посилення саме теоретико-правового вектору вивчення принципу розумності в праві покликане сформувати теоретико-методологічні та практичні засади подальшого розвитку його доктринальної розробки, наукового обґрунтування шляхів вдосконалення його правового забезпечення та функціонування в Україні.
У Розділі 1. «Історіографічні та методологічні аспекти наукового дослідження принципу розумності в праві» здійснено аналіз світоглядних та доктринальних уявлень про принципи права, на підставі чого відзначено історичну тривалість їх становлення. Підсумовано, що на сьогодні правова доктрина представлена широким колом: а) світоглядних і наукових уявлень мислителів Античності; б) різноманітними теоретичними та практичними ідеями філософів середньовічного періоду; в) науковими роботами Нового часу та доби Просвітництва; г) новаторськими концепціями і теоріями, висунутими філософами Новітнього часу, сучасними політологами, соціологами, філософами, правознавцями (як представниками теоретико-історичних юридичних наук, так і галузевих).
Здійснено періодизацію історії становлення уявлень про принцип розумності в праві, на підставі чого зроблено висновок, що сучасний стан наукового пізнання принципу розумності в праві визначається положеннями: 1) правової гносеології, в межах якої розглядається як першоджерело права, що походить від загальної раціональної ідеї про необхідність правового унормовування життя людей та втілення цієї ідеї в процесі людської розумової діяльності та в подальшому реалізується за допомогою людського розуму і поза ним існувати не може; 2) комунікативної теорії права, що розкривають принцип розумності в праві крізь призму сприйняття правової сфери як прояву взаємодії людей, рівень інтелектуального розвитку та юридичних знань яких дозволяють їм бути суб’єктами правового регулювання; 3) правової антропології, де принцип розумності в праві характеризується через його вплив на суспільне життя, виходячи із засад загальної корисності для людей, оскільки «нерозумне» право потенційно нівелює цінність людини, а отже є шкідливим для людини і для людського середовища; 4) правової аксіології, методологічне значення яких дозволяє охарактеризувати принцип розумності в праві як засаду його існування та функціонування, що забезпечує ефективну дію правової норми як одного із елементів раціонального і «розумного» правового регулятора; 5) онтології права, що дозволяють здійснити аналіз принципу розумності в праві в межах загальної проблеми розуміння права, де центральне місце займатиме питання сутності правового розуму, що є його вимогою, критерієм виміру та джерелом.
На підставі виокремлення та характеристики пізнавальних аспектів принципу розумності в праві встановлено методологічну основу наукового дослідження його теоретико-правових аспектів, яка представлена комплексом принципів наукового пізнання, що визначають вихідні положення пізнавальної діяльності; методологічних підходів, що формують науково-дослідну стратегію цієї роботи; методів наукового пізнання, що сприятимуть вивченню принципу розумності в праві крізь призму його світоглядного виміру (філософські методи), пізнавального виміру (загальнонаукові методи), теоретико-правового виміру (спеціально-наукові методи). Відзначено, що встановлена методологічна основа наукового дослідження забезпечить формування концептуального уявлення про принцип розумності в праві як феномен, що представлений: в історико-методологічному; понятійно-функціональному, формально-юридичному та прогностичному вимірах.
