Дисертацію присвячено визначенню місця державних службовців у
системі правового регулювання безпеки праці, що, з одного боку, є актуальним в
умовах відсутності узагальненої концепції гарантування безпеки праці такої
категорії працівників і структурованого наукового дослідження її реалізації в
межах правового регулювання трудовим законодавством. За результатами дисертаційного дослідження сформульовані авторські
висновки, які містять елементи наукової новизни.
Обґрунтовано визначати безпеку праці у трудовому праві як самостійну
юридичну категорію, яка має своє окреме місце серед понять, зважаючи на
властиві їй характеристики, загрози та межі охоплення. Доведено, що охорона
праці є складовою безпеки праці, оскільки частково забезпечує окремі напрями
безпеки праці.
Безпеку праці розглянуто як врегульовану нормами права потребу
працівників у належних умовах праці, які, зокрема: відповідають гідній праці;
визначаються окремими напрямами захисту залежно від категорії працівників;
підтримуються шляхом запобігання, ослаблення або усунення загроз при
виконанні трудових обов’язків; сприяють збереженню життя і здоров’я
працівників; стимулюють до праці; мотивують до якісного виконання обов’язків;
забезпечують ефективність діяльності в державних органах.
Запропоновано законодавчо визначити поняття «безпека праці державного
службовця» у Законі України «Про державну службу» таким чином: «Безпека
праці державного службовця – це врегульована нормами права потреба
державного службовця у належних (гідних) умовах праці з метою підтримання
ефективної діяльності шляхом запобігання, ослаблення або усунення загроз
особистого, соціального, інформаційного, технічного та фінансово-матеріального
простору».
Розглянуто, що державні службовці є особливими працівниками у системі
безпеки праці. Це спричинено їхнім особливим трудовим договором
(контрактом), професійним видом діяльності, який має важливе практичне
значення для держави, оскільки полягає у здійсненні функцій у державних
органах, направлених на забезпечення взаємовідносин між державою і
суспільством та підтримання стабільності в державі. Тому такі працівники
повинні бути забезпечені додатковими способами захисту та мати додаткові
привілеї в умовах праці.
Аргументовано необхідність закріплення правового статусу державних
службовців у сфері безпеки праці з метою створення таких умов праці, які будуть
стимулюючим елементом мотиваційного механізму досягнення якісного
виконання обов’язків, що дасть змогу підвищити престижність праці державних
службовців серед інших категорій працівників. Окреслено, що правовий статус у
сфері безпеки праці є похідним від особливостей загального трудо-правового
статусу, формується з прав і обов’язків та потребує чіткого правового
регулювання.
Обґрунтовано, що основними напрямами забезпечення безпеки праці
державних службовців є такі: 1) особиста безпека праці; 2) соціальна безпека
праці; 3) інформаційна безпека праці; 4) технічна безпека праці; 5) фінансово-матеріальна безпека праці.
Проведено аналіз правового регулювання напрямів безпеки праці
державних службовців з метою можливості: застосування мотиваційних і
стимулюючих способів досягнення високої продуктивності праці; організації
умов праці відповідно до викликів сучасності; забезпечення якісної взаємодії
працівників із громадськістю; зростання рівня життя працівників; забезпечення
ефективного функціонування державних органів.
Розглянуто можливі загрози особистого, соціального, інформаційного,
технічного і фінансово-матеріального простору державних службовців та
обґрунтовано, що вони спричиняються внутрішніми і зовнішніми факторами.
Визначено роль держави в механізмі правового регулювання безпеки праці
державних службовців як провідну, яка полягає, зокрема, у: визначенні державної
політики у сфері безпеки праці державних службовців; проведенні державного
регулювання в особі окремих компетентних державних органів щодо підтримання
належного (гідного) рівня безпеки праці державних службовців; використанні
правових інструментів запобігання, ослаблення, усунення будь-яких внутрішніх
чи зовнішніх загроз простору державних службовців; контролі дотримання
обов’язків у сфері безпеки праці на рівні керівників державних органів та самих
працівників.
Систематизовано можливі способи удосконалення сучасного стану
правового регулювання безпеки праці державних службовців, якими є:
1) реалізація шляхів оптимізації рівня умов праці на державному рівні;
2) реалізація шляхів оптимізації рівня умов праці на локальному рівні;
3) здійснення кроків підтримання безперервності оптимізації рівня умов праці у
розрізі напрямів безпеки праці.
