Дисертаційна робота присвячена комплексному дослідженню регіональних чинників демократичного транзиту в країнах Тропічної Африки, які зумовлюють специфіку трансформаційних процесів і впливають на їх результати.
3 Актуалізовано й концептуалізовано зміст базового поняття дослідження «регіональні чинники демократичного транзиту», яке визначене автором як інтеграція внутрішніх суспільних умов розвитку і структурних складових політичних систем, які зумовлюють специфіку і результати трансформаційних процесів, мають транснаціональний (регіональний) вимір і визначають якість поставторитарних політичних режимів.
Виокремлено регіональні чинники, які відображають специфіку внутрішньої суспільнополітичної
ситуації, типової для країн Тропічної Африки, і досліджено їх вплив на перебіг та результати демократичного транзиту: етнічний, що набув статусу політичної ідеології, впливає на виборче законодавство, діяльність партій, політичну мобілізацію, електоральні амбіції, а тому вирішення етнічних проблем має вагоме значення для політичного, безпекового, економічного й культурного поступу; економічний, який поки що не став фундаментом для політичної модернізації, оскільки непередбачуваний характер транзиту вимагає синхронізації політичного й економічного змісту трансформацій у цілісну модель поступових реформ, які повинні впроваджуватися відповідно до можливостей регіонального середовища; безпековий, що засвідчує високий рівень конфліктогенності регіону на грунті економічних, територіальних, етнічнорелігійних, конфесійних, мовних суперечностей, через що зберігає потенціал військового втручання в політичний процес і впливає на вибір стратегій демократичного розвитку.
Досліджено виклики просуванню демократичних трансформацій у країнах регіону, до яких віднесено: несформованість сильних опозиційних партій, здатних до політичного протистояння; економічна слабкість, що провокує відмову від демократичних процесів; політична значущість етнічної та релігійної диференціації; застосування інституту безпеки для політичного тиску; неструктурованість демократичних інституцій; використання державного ресурсу і конституції для легітимізації влади; інфантильність громадянського суспільства.
Узагальнено: політичний розвиток країн Тропічної Африки у 2000х роках характеризується різновекторною спрямованістю транзитів і політикотрансформаційних моделей; спектр можливостей країн до демократизації завдяки потужному сировинному й людському ресурсу, глобалізаційним процесам та міжнародним впливам поступово розширюється, натомість суспільнополітичні механізми їх реалізації залишаються обмеженими; у цілому в регіоні зберігається демократична тенденція, а враховуючи факт незавершеності демократичного транзиту, говорити про його незворотний характер чи згортання демократії некоректно.
