В дисертації розглянуто адміністративно-правові норми за якими функціонують заклади охорони здоров’я в системі Національної служби здоров'я України. Констатовано важливість безоплатної охорони здоров'я для населення, піднесення її значення до рівня першочергових державних завдань і визначення її як внутрішньої функції сучасної держави. Підкреслюється, що на сьогодні питання адміністративно-правових відносини у сфері охорони здоров’я залишається контроверсійною категорією. Тим самим, розкриття ролі Національної служби здоров’я України, як системоутворюючого суб’єкта адміністративних правовідносин, дозволяє краще зрозуміти їх зміст та значення для правової системи загалом. Стверджується, що від успішності здійснюваних адміністративноорганізаційних правовідносин у сфері охорони здоров'я, залежить якість наданих відповідних медичних послуг населенню, а також організаційні моменти, щодо швидкості та доступності їх надання. Досліджено, що Національна служба здоров’я України є новоствореним інститутом започаткування системи менеджменту медичної сфери, що є вдосконаленим підходом до системи охорони здоров'я України. Констатується, що сучасна реформа сфери охорони здоров'я України має на меті не тільки досягнення задекларованих норм щодо безоплатності надання медичних послуг населенню, а й прагнення удосконалення організації процесу їх отримання, насамперед, громадянами власної країни. У процесі реформи, після ухвалення відповідного законодавства щодо автономізації закладів охорони здоров'я, медичні установи стали практично повністю незалежними від державних відомств. Незалежність від профільного міністерства покликана забезпечити чесність, прозорість і відсутність корупції під час розподілу бюджетних коштів
у сфері охорони здоров'я між відповідними закладами, які уклали контракт із Національною службою здоров'я України. Однак, такі зміни, які привнесла реформа медицини, не говорять про абсолютну незалежність закладів охорони здоров'я, так як потреба в адміністративних провадженнях в системі національної служби здоров’я України мала місце завжди. Додатковим джерелом контролю якості надання послуг у сфері охорони здоров'я, залишається громадський контроль, який забезпечує
стабільність і прозорість правовідносин між державними органами та суспільством. Досвід функціонування розвинутих країн світу показує, що на даному етапі досконалої моделі щодо управління сферою охорони здоров'я у світі немає. Однак, в основу достатньо якісного управління медичною сферою, як правило, покладено людиноцентричний, інноваційний підходи щодо розвитку охорони здоров'я, зосередження на правах пацієнтів та закладів охорони здоров'я, як ключових суб’єктів даного роду правовідносин. Головною проблемою сучасної системи охорони здоров’я в Україні є конституційна норма, що гарантує безоплатну медичну допомогу і її різні можливі трактування. Як наслідок, законодавцем втілено систему державних фінансових гарантій безоплатної медичної допомоги, але на раціональних засадах і в певних визначених межах. Охорона та зміцнення здоров’я громадян країни, збільшення тривалості їх життя й рухливої діяльності, підвищення якості медичної допомоги є
першочерговими складовими державної соціальної політики, одними із найпріоритетніших завдань і внутрішніх функцій держави. Але при цьому також важливим є стан успішності здійснюваних адміністративно-організаційних правовідносин у сфері охорони здоров’я, які залежать від належного рівня правового забезпечення та здатності реалізовувати і захищати власні права закладами охорони здоров'я.
