У дисертації проведено комплексне дослідження парадигми юридико-правового розуміння інституту адвокатури. Сферу дослідження концепції розуміння інституту адвокатури запропоновано розглядати крізь призму таких підходів: підходи до розуміння адвокатури за функціональним призначенням; підходи до розуміння адвокатури крізь еволюційний дискурс; підходи до розуміння адвокатури за допомогою аналізування внутрішнього законодавства держав; підходи до розуміння адвокатури крізь призму міжнародних стандартів.
Запропоновано авторське визначення правової категорії «адвокат», під яким необхідно розуміти особу, яка набула спеціальних знань, навичок і умінь та уповноважена чинним законодавством надавати правову допомогу кожному, хто до неї звернеться, в тому числі на безоплатній основі.
Сформульовано власне визначення стандартів адвокатської діяльності, під яким слід розуміти сукупність нормативно-правових регуляторів, які включають в себе вимоги, що мають принципове значення для провадження ефективної, справедливої та якісної правової допомоги.
Виокремлено основні ролі, якими оперує адвокат в соціумі, а саме: адвокат як посередник; адвокат як захисник людських справ; адвокат як обізнаний.
Аргументовано, що під доступом до адвокатської діяльності слід розуміти сукупність процесуально послідовних дій, які включають в себе перевірку знань, навичок та умінь особи, яка виявила намір очолити правозахисний інститут суспільства, що провадяться на засадах незалежності, безсторонності та справедливості.
Резюмовано, що із парадигми доступу до правозахисної діяльності випливає низка процедурних елементів, які її взаємно доповнюють. Йдеться про стадії доступу до адвокатської діяльності, під якими автор пропонує розуміти нормативно-урегульовані процедурні елементи, основною метою яких є реалізація права особи на отримання права на зайняття адвокатською діяльністю.
Узагальнюючи міжнародний та вітчизняний досвід (США, Німеччина, Велика Британія, Франція, Чехія, Японія, Бельгія, Китай, Австралія), стадії доступу до адвокатської діяльності визначено під кутом таких факторів: освітній фактор, значення якого полягає у здобутті особою певного рівня освіти; кваліфікаційний фактор, основна увага якого зосереджується навколо здобутої особою кваліфікації; випробувальний фактор, який полягає у проходженні особою спеціальної підготовки у вигляді іспитів, тестування тощо з метою виявлення рівня володіння останньою практичними навичками та уміннями із застосування законодавства та отримання свідоцтва, яке засвідчує право особи на зайняття адвокатською діяльністю; фактор «відстоювання», сутність якого полягає у необхідності особи після отримання нею свідоцтва про права на зайняття адвокатською діяльністю пройти процедуру підвищення кваліфікації, закріплення отриманих знань на практиці, іншими словами, процедуру стажування у досвідчених адвокатів.
Аргументовано, що під організаційно-правовими формами адвокатської діяльності слід розуміти міру суб’єктивного права адвоката, яке проявляється у можливості вибору форми його подальшої діяльності, котра спрямована на утвердження та захист прав, свобод та інтересів осіб, що провадиться у дусі поваги до законності, рівності, справедливості, а також забезпечення доступності та компетентності.
В ході дослідження інноваційної політики України та зарубіжжя встановлено, що під цифровізацією адвокатської діяльності варто розуміти використання інформаційно-телекомунікаційних інструментів під час провадження незалежної професійної діяльності адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту з метою спрощення та забезпечення доступності.
Автором позиціонується, що політика цифровізації адвокатської діяльності спрямована на реалізацію таких ключових моментів, як: скорочення витрат, яке в першу чергу забезпечується аутсорсингом юридичних процесів та альтернативними постачальниками юридичних послуг; адвокатурою в хмарі, тобто електронним адвокатуванням та вирішенням спорів на юридичних онлайн-платформах.
Представлено загальне бачення кібербезпеки адвокатської діяльності, під якою запропоновано розуміти стан безпеки, за якого нейтралізуються будь-які посягання на інформацію, яка є предметом адвокатської діяльності, забезпечуючи конфіденційність, цілісність та доступність.
Запропоновано сферу діджиталізації та цифровізації адвокатської діяльності для подальших змістовних та модернізованих досліджень, у тому числі щодо правового регулювання надання юридичних послуг, удосконалення механізму онлайн врегулювання спорів, електронного судівництва та інших нагальних питань.
