Панченко О. О. Верховенство права як соціокультурний феномен. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 «Право». Львівський державний університет внутрішніх справ. Львів, 2023.
Зазначено, що, вивчаючи будь-який соціокультурний феномен, доречним є аналіз історичних та методологічних витоків конкретного явища, дослідження генезису його становлення, функціонування тощо. Це, безперечно, стосується права не тільки як інструментального чинника, головною функцією якого є регулювання суспільних відносин державною владою, а й як самодостатнього феномена, важливого засобу суспільного розвитку, невід’ємного елемента культурного універсуму. Зазначено, що соціальні перетворення та активні демократичні процеси у всіх сферах суспільного життя сприяли інтеграції різних типів праворозуміння, зумовлювали оновлення методологічних підходів до визначення сутності, змісту, форм існування права, спонукали до перегляду важливих правових цінностей. Наголошено, що примітним фактом збагачення вітчизняної теорії права є якісне відродження концепцій природного права.
Природно-правова теорія ґрунтується на розумінні права як системи загальнообов’язкових, усвідомлених суспільством понять про право, про обов’язки громадян, їх відповідальність, що основані на принципах справедливості, свободи та формальної рівності. В основі цієї концепції лежить розуміння права як панування норми вищого порядку, яка споріднена людському розуму, вищій божественній сутності людського буття.
Зазначено, що у працях такого мислителя, як І. Кант, розвинуто особливий гуманістичний потенціал теорії природного права. Онтологічно-теологічний підхід до з’ясування сутності права як соціальної системи, який обстоювали з позиції метафізики І. Кант та Г. Гегель, був пов’язаний головно із людиною, з
визнанням її свобідної волі. На їх концепції ґрунтувалися подальші природно-правові вчення, зокрема і сучасні. Указано, що І. Кант, основуючись на етиці, розкривав питання про природу і сутність особистості. Він намагався поєднати їх із правовими основами буття людини. Зазначено, що, на думку філософа, людина повинна оцінювати свої рішення та вчинки, враховуючи свободу та самоцінність інших людей. І. Кант уважав одним із найвищих обов’язків людини повагу до права інших.
Розглянуто сутнісне наповнення такого концептуального поняття, як верховенство права, що декларується як визначальна норма вищого рівня вітчизняного правопорядку. Проаналізовано певні підходи науковців до доктринального тлумачення зазначеного поняття. Розглянуто філософсько-правові аспекти верховенства права, його роль у формуванні правової системи як елемента симетрії світопорядку.
Проаналізовано різні підходи філософів і юристів до розгляду симетрії як світопорядку, котрі допомагають усвідомити, що верховенство права є природним елементом побудови світопорядку, який об’єднує практичну діяльність двох світів, а саме: суспільного й природного. З’ясувано значення сутності та елементів, які наповнюють верховенство права в симетрії світопорядку через методологічні детермінанти, які відображають його метафізичний зміст.
Вказано, що верховенство права є симетрією в правовій площині. Воно може бути використане в певний момент (суперечливий або перехідний) для врегулювання суспільних відносин, унормування права, настання справедливості та втілення змісту права.
Право, верховенство права, справедливість, цінність права, права і свободи людини та громадянина, гуманізм є актуальними філософсько-правовими категоріями для побудови демократичної, правової держави.
Ключові слова: право, верховенство права, соціокультурний феномен, права людини, справедливість, цінність, аксіологічний підхід, метод, природне права, позитивне право, закон, правові явища, свобода, правова культура, мораль.
