В роботі з’ясовано сутність і зміст громадського контролю у сфері виконання покарань України, встановлено існуючі у зв’язку з цим проблеми, а також розроблені науково обґрунтовані шляхи щодо їх вирішення.
Зокрема, за допомогою історико-правового методу та застосування однойменного критерію пізнання сутності громадського контролю у сфері виконання покарань України стан розробок на науковому рівні існуючих на практиці проблем класифіковано на декілька періодів, а саме:
1. Грудень 1970 року – серпень 1991 року, коли досліджувана у цій дисертації проблема регулювалась законами та іншими нормативно-правовими актами як колишнього СРСР, так і Української РСР.
Основним джерелом у зазначеному історичному відрізку функціонування органів та установ виконання покарань був ВТК Української РСР, прийнятий 23 грудня 1970 року. При цьому, як показало вивчення змісту даного Кодексу, ні в Загальній, ні в Особливій його частинах не було правових норм, які б стосувались питань громадського контролю, що в певній мірі стало одним із наслідків державної
(виправно-каральної) політики у зазначеній галузі суспільних відносин, а також відсутності будь-яких проявів громадянського суспільства.
2. Серпень 1991 – липень 2003 р. р., коли питання зазначеного виду суспільної діяльності регулювались частково видозміненим кримінально-виконавчим законодавством України.
При цьому, звернута увага на той факт, що хоча ще у 1970 році, в ст. 9 ВТК України й були закріплені правові засади участі громадськості у кримінально-виконавчій діяльності, до 2003 року включно вказана норма так і не видозмінювалась, що виступило у цій роботі додатковим аргументом відносно висновку щодо детермінації причин і умов, які негативно впливали на формування і розвиток інституту громадського контролю у сфері виконання покарань. Крім цього, встановлено й такий юридичний факт, а саме: у ч. 2 ст. 9 ВТК було зазначено, що форми участі громадськості у сфері виконання покарань встановлюється цим
Кодексом та іншими законами України.
3. Січень 2004 – грудень 2010 р. р., коли сферою виконання покарань управляв ДДУПВП, як центральний орган державної виконавчої влади у даній галузі суспільної діяльності, що був визначений таким у ст. 11 КВК.В досліджуваному періоді ДДУПВП не у повній мірі виконував законодавчі вимоги з питань забезпечення здійснення суспільного моніторингу за дотриманням прав засуджених, які, зокрема, витікали із змісту ч. 2 ст. 25 КВК України, що вступив у дію у січні 2004 року, та інших законів, що регулювали зазначений вид суспільної діяльності (як от: «Про свободу совісті та релігійні організації»; «Про громадські об’єднання»; ін.), а також підзаконних нормативно-правових джерел.
Крім цього, ДДУПВП з часу повного виводу органів та УВП з підпорядкування МВС України у 1999 році і самостійного функціонування даного Департаменту у системі державних органів виконавчої влади до часу його ліквідації у грудні 2010 року фактично скоротив зміст предмету щодо гласності своєї діяльності, надавши відповідні обмежувальні грифи для тієї інформації, що була відкритою для громадськості на протязі 1991-1998 р. р.
4. 2011-2021 р. р., коли спочатку частково (2010-2012 р. р.), а потім повністю у 2012 році Міністерство юстиції України на законодавчому рівні перебрало на себе функції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання покарань України, та здійснює у цьому напрямі низку організаційно-управлінських, нормативно-правових, матеріально-технічних та інших видозмін у зазначеній галузі суспільної діяльності. Зокрема, у контексті досліджуваної у цій роботі проблематики, можна акцентувати увагу на такі соціально важливі напрями реформ у сфері виконання покарань України, як: а) прийняття у квітні 2014 року Закону України «Про внесення змін у Кримінально-виконавчий кодекс України відносно адаптації правового статусу засудженого до європейських стандартів»; б) ліквідація у 2016
році ДПтС України та створення міжрегіональних територіальних управлінь виконання покарань Міністерства юстиції України; в) схвалення Кабінетом Міністрів України у 2017 році Концепції реформування (розвитку) пенітенціарної системи України; г) інші. Крім цього, у зазначеному періоді й надалі проводились дослідження процесу виконання – відбування покарань членами громадських
організацій, з урахуванням у тому числі зарубіжного досвіду, повторюючи при цьому ті помилки та методологічні хиби, які мали місце у попередніх аналогічних пошуках та зводячи по суті питання контролю за вказаною галуззю суспільної діяльності до участі громадськості у сфері виконання покарань.
