У дисертації наводиться загальна характеристика імплементації доктрин Європейського суду з прав людини у національне кримінально-процесуальне право. Вказується, що євроінтеграційний вектор розвитку українського суспільства вимагає впровадження у національну систему права правоположень західної правової традиції, зокрема, сформованих у практиці
Європейського суду з прав людини (як одного з дієвих міжнародних інституційних механізмів забезпечення прав людини). Обґрунтовано, що комплексна гносеологія цієї проблематики не стала об’єктом інтенції вітчизняної правової доктрини, якою, однак, сформульовано пропедевтичне підґрунтя такого пізнання.
Автором запропоновано джерельну базу пізнання імплементації доктрин Європейського суду з прав людини у кримінально-процесуальне законодавство України за предметом гносеології доцільно класифікувати на такі групи: 1) наукові дослідження, предметом гносеології яких є організаційно-правові аспекти функціонування Європейського суду з прав людини (дозволяють сформувати комплексне бачення функцій та призначення страсбурзького суду); 2) наукові дослідження, предметом гносеології яких є практика Європейського суду з прав людини (висвітлюють окремі аспекти тих доктрин, які формуються страсбурзьким судом, а також містять аналіз імплементації відповідних правоположень у національну систему права); 3) наукові дослідження, предметом пізнання яких виступає безпосередньо окремі доктрини (концепції), які або сформовані у практиці Європейського суду з прав людини, або набули подальшого розвитку у цій практиці.
Визначено, що методологічне підґрунтя дисертаційного дослідження включає в себе такі пропедевтичні положення: по-перше, правову природу Європейського суду прав людини; по-друге, тип праворозуміння, що обумовлено іманентністю праву соціокультурності (право є елементом культури відповідного суспільства, а відтак, його зміст пов'язаний з аксіосферою соціуму). Складна правова природа досліджуваного явища обумовлює необхідність застосування для його висвітлення цілісного методологічного комплексу, що включає в себе низку методологічних підходів та методів, а саме: аксіологічного, герменевтичного, системного підходів, а також контент-аналізу та компаративного методу.
Констатовано, що одним із засобів прийняття страсбурзьким судом правосудних рішень є судова доктрина. Співвідношенню практики Європейського суду з прав людини та судової доктрини іманентний діалектичний взаємозв’язок: по-перше, у ній застосовуються судові доктрини, відтак, доктрина формує практику Суду; по-друге, саме через практику суду формується судова доктрина (перша є засобом об’єктивації і формалізації другої).
Сформульовано авторську дефініцію судової доктрини, під якою пропонується розуміти систему ідей у формі концепцій, теорій, принципів, правоположень, що сформовані Європейським судом з прав людини або ним застосовуються при вирішенні справи та які визначають вимоги до судового процесу загалом або до розв’язання окремих питань судового розгляду, застосування окремих норм права. Визначено іманетність бінарного діалектичного взаємозв’язку судової доктрини та практики трасбурзького суду (доктрина формує практику Суду; практика суду є засобом об’єктивації і формалізації доктрини).
Акцентовано на тому, що виконання судовими доктринами інструментальної функції в діяльності Європейського суду з прав людини є чинником їх гносеології задля належної імплементації у національне кримінально-процесуальне законодавство з метою виконання законодавчого припису про іманентність практиці Суду функції джерела права.
Обґрунтовано доцільність типології доктрин, сформованих Європейським судом з прав людини у галузі кримінально-процесуального права, за критерієм обсягу об’єкту поширення положень судової доктрини на кримінально-процесуальні відносини з виокремленням а) судових доктрин, що визначають загальні вимоги до кримінального провадження; б) судових
доктрин, що спрямовані на розв’язання окремих питань кримінального провадження.
