У результаті проведеного дисертаційного дослідження, в основі аналізу якого виступають правові доктрини, нормативно-правові акти вітчизняного та міжнародного права, практики їх реалізації, дисертантом сформульовано новий підхід до визначення конституційно-правового статусу біженців та шукачів притулку а також авторський погляд на інститут притулку в цілому.
Автором констатовано відсутність у Конституції України, як головному нормативно-правовому акті, визначення поняття «біженець. Це гальмує становлення цього інституту в правовому полі українського суспільства, тому доречно ст.26 Конституції України доповнити дефініцією даної категорії, а саме: біженець –це особа, яка перебуває за межами країни своєї громадянської належності чи постійного проживання, маючи цілком обґрунтовані причин стати жертвою переслідувань за ознакою раси, громадянства, віросповідання, мови, належності до певної соціальної групи, політичних поглядів, не може або не бажає користуватися захистом цієї країни внаслідок зовнішньої агресії, окупації, етнічних чисток, масових заворушень на території країни своєї громадянської належності або походження.
Нажаль з боку Президента України, як гаранта Конституції, здійснюється мало кроків на зустріч біженцям, для вирішення їх проблем на місцях. Оскільки на нормативному рівні, повноваження у сфері захисту прав біженців опущені з загального переліку його повноважень. Тому доцільно імплементувати відповідні норми, що розширило би його вплив у даних суспільних відносинах. А саме, розширити статтю 106 Конституції України, у сфері захисту прав людини, що би мало безпосередній вплив на захист прав біженців, а саме право на звернення для захисту прав коли особа перебуває у процедурі надання статусу біженця.
Звернено увагу, що з боку Президента України, як гаранта Конституції, здійснюється мало кроків на зустріч біженцям, для вирішення їх проблем на місцях. Оскільки на нормативному рівні, повноваження у сфері захисту прав біженців опущені з загального переліку його повноважень. Тому доцільно імплементувати відповідні норми, що розширило би його вплив у даних суспільних відносинах. А саме, розширити статтю 106 Конституції України, у сфері захисту прав людини, що би мало безпосередній вплив на захист прав біженців, а саме право на звернення для захисту прав коли особа перебуває у процедурі надання статусу біженця.
Сформульовано авторський погляд на інституційну систему притулку Європейського Союзу слід розділити на судову та позасудову. Друга у свою чергу на органи загальної (Рада Європи, Комісія ЄС) та спеціальної компетенції (Європейський офіс підтримки прохачів притулку (EASO), організація Frontex). Розгляд Європейської системи притулку доречніше здійснювати через розгляд комплексу нормативно-правових актів які здійснюють регулювання взаємовідносин між державами членами європейського наддержавного об’єднання та шукачами притулку.
Сформульована необхідність за зразком західних сусідів, впровадити норму про надання обмеженого права голосу для осіб, які отримали статус біженця, за для швидшого асимілювання у суспільство. Адже можливість брати участь у управлінні територіальною громадою, прискорює формування громадської позицію.
Запропонований авторський погляд на періодизацію становлення інституту притулку в світі, а саме:
- Право на притулок у контексті звичаєвого права;
- Право на притулок у контексті канонічного права;
- Притулок у контексті церковного права;
- Середньовічний притулок з сучасними рисами політичного притулку;
- Притулок як категорія загального міжнародного та внутрішнього конституційного права держав.
Провівши аналіз фактичних проблем осіб-шукачів притулку в Україні, сформульовано 3 основні категорії:
- Проблема з житлом, спектр цієї проблеми починається з обмеженої кількості місць локації для біженців та шукачів притулку ( 3 табори з загальною кількістю розміщення 421 особи) до відсутності державної підтримки у самостійному наймі житла, як у цивілізованих демократичних державах світу;
- Проблема працевлаштування, дана сфера взагалі з боку держави не є врегульованою та майже повністю проігнорована, нажаль. Відсутність уваги з боку нормо творця у кодексі законів про працю, та інших нормативно-правових актах, залишає шукачів сам на сам з проблемою, та змушує їх працювати без офіційного працевлаштування а також знижує суму їх заробітку.
- Проблема паспортизації документів, дана проблема стоїть нагально перед шукачами притулку, адже складна бюрократична процедура, ставить дану категорію осіб у скрутне становище.
