Дисертацію присвячено встановленню компонентів безпекового виміру та конфігурації політико-інституційних основ політичної стабільності сучасної України.
Визначено поняття безпекового виміру політичної стабільності. З'ясовано концептуальну структуру політико-інституційного контуру політичної безпеки. встановлено принципи оптимізації стану політичної безпеки. Розвинуто типи загроз політико-інституційної стабільності в рамках безпекового виміру сучасній Україні. Обґрунтовано вимоги мінімального стану політичної безпеки для демократичної політичної стабільності. Здійснено розробку концепції оптимізації політико- інституційної співпраці в безпекові сфері в умовах військової кризи. Уточнено концепцію стану політичної безпеки у міждисциплінарному вимірі на основі пріоритетів ризиків та загроз, важливих для демократичної політичної стабільності.
Основними рівнями політико-інституційного забезпечення політичної стабільності в умовах сталої демократії є рівень локальних громад, рівень національних самоврядних та саморганізованих структур та формалізований рівень політичного врядування. За параметрами значення для політичної безпеки ці рівні визначається як рівноважні. Зокрема, ідеться про порядок обговорення безпекового порядку денного, механізми просування безпекових ідей, оперативні управлінські дії тощо. Взаємозв'язок всіх трьох рівнів визначається здатністю політичних структур осягнути загрози та виклики, які існують на міжнародному, національному, регіональному та локальному рівнях. Політична безпека відступає результатом домовленостей між організованими групами інтересів та «ідейною» громадськістю, яка активно просуває свої доктрини у медіапросторі. Державно-громадська співпраця виступає важливим елементом демократизації політико-інституційної структури політичної стабільності та політичної безпеки в сучасній Україні. Якщо на початку доби Незалежності безпековий сектор був повністю орієнтований на державну інституційну підтримку й забезпечення, то буремні події 2014 року засвідчили, що участь громадськості також виступає ключовим елементом захисту Незалежності, суверенітету і територіальної цілісності України. Громадська інституційна складова політичної безпеки України виявилися більш ініціативною, мобільною, чутливою до інновацій в умовах складних та багатовимірних викликів. Налагодження горизонтальних міжінституційних контактів між державою (Верховною Радою, Президентом, міністерствами і відомствами тощо) та волонтерськими рухами, організаціями допомоги та підтримки дали змогу оперативно зреагувати на російську агресію. Інституційний контур політичної безпеки і стабільності сучасної України включає низку інститутів, які безпосередньо мають нормативні повноваження у цій сфері, а також низку «додаткових» («непрофільних») установ, які впливають на безпекову ситуацію непрямим чином. Взаємодія між цими двома групами інститутів заступає ключовим критерієм оптимальної схеми контуру політичної безпеки сучасної України в період російської агресії та подальших періодів відновлення і сталого демократичного розвитку. До першої групи інститутів політико-безпекового контуру належать інститути публічної влади та місцевого самоврядування, які на законній основі здійснюють охорону державного суверенітету та територіальної цілісності сучасної України. До другої групи належать такі інститути, як політичні партії, громадські організації, вільні демократичні засоби масової інформації, експертна наукова спільнота, представники професійних спільнот, а також релігійних громад і економічних об'єднань тощо. Функція державно-інституційної структури – визначати пріоритети, створювати умови і механізми формування стану політичної безпеки. Цей стан оцінюється як відсутність або нейтралізація загроз національній державності та територіальної цілісності, а також можливість реагування на низку перспективних загроз першого порядку.
Вибір теми дисертаційного дослідження зумовлений станом знань про політику безпеки в Україні та викликами національній безпеці в умовах зовнішньої агресії. Але провідним спрямовуючим чинником є оптимізація статусу інституційних акторів політики безпеки в Україні. Вона покликана встановити рівний та прозорий доступ до ініціювання змін та реформ у безпековій сфері. Необхідно створити механізми запобігання інституційної бездіяльності, провокаційної поведінки, забезпечити розширення поля кваліфікації елементів прямої шкоди національній безпеці як для державно-владних, так і для громадсько-соціальних інститутів і спільнот.
